Дім на березі озера. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дім на березі озера - Мері Ловсон страница 6

Дім на березі озера - Мері Ловсон Бестселер

Скачать книгу

з ними поговорити. Скажи їм, будь ласка, що ми приїхали.

      – Добре, – сказала я. А потім, пригадавши, як мене вчили: – Хочете зайти? Мама з татом повернуться десь о пів на сьому. – І, майнула радісна думка: – Я можу пригостити вас чаєм.

      – Дякую, – відповів отець Мітчел. – Ми зайдемо, але чай… ні, спасибі. Іншим разом.

      Я провела їх у будинок і перепросила за шум, який створювала Бо: вона витягла всі горщики й каструлі з нижньої шухляди кухонної шафи й бамкала ними по кухонній підлозі. Вони сказали, що це не страшно, отож я залишила їх у їдальні чекати, доки приведу Люка й Метта. Я привела їх обох, і вони зацікавлено глянули на двох гостей (полісмен залишився в машині) і привіталися. А тоді я побачила, як змінилося Меттове обличчя. Він дивився на отця Мітчела, і раптом здивований і поштивий вираз зник. Він здавався зляканим.

      Він сказав: «Що таке?».

      Лікар Крістоферсон мовив: «Кейт, піди, будь ласка, приглянь за Бо. Може, просто?.. Гм…».

      Я вийшла з кухні. Бо не робила ніякої шкоди, але я взяла її на руки й винесла надвір. Вона ставала важкенька, та я все ще могла її носити. Понесла її назад на пляж. Почали літати комарі, але я все одно там сиділа, навіть коли Бо стала на мене злитися, бо я злякалася виразу Меттового обличчя і не хотіла знати, що його таким зробило.

      Якийсь час по тому, щонайменше через півгодини, Метт і Люк спустилися на пляж. Я не підвела на них очей. Люк узяв Бо на руки, відніс до краю води і повів її вздовж берега. Метт сів поруч зі мною, і коли Люк та Бо зайшли далеко вздовж берегових вигинів, він розповів мені, що наші батьки загинули: їхню машину вдарив ущерть завантажений лісовоз, чиї гальма не спрацювали, коли він їхав униз Гоністерським пагорбом.

      Я пам’ятаю, як боялася, що він заплаче. Його голос тремтів, і він докладав значних зусиль, щоб тримати себе в руках, та я пам’ятаю, як мене паралізував страх, як я не наважувалася подивитися на нього, заледве дихала. Так, ніби це було найгірше, куди гірше, ніж незбагненні слова, що він мені говорив. Так, ніби Меттові заплакати було абсолютно непомисленно.

      Глава 2

      Спогади. Загалом я до них не прихильна. Не те щоб серед моїх спогадів не було приємних, але в цілому я б воліла скласти їх у герметичну шафу й замкнути дверцята. І взагалі-то до певного моменту кілька місяців тому мені вже не один рік це доволі добре вдавалося. Зрештою, я мала жити своїм життям. У мене була робота й Деніел, і вони обоє потребували багато часу й енергії. Правду кажучи, якийсь час з ними обома не все було гладко, але мені не спадало на думку пов’язати це з «минулим». Я справді щиро вважала, аж до моменту кілька місяців тому, що все залишила позаду. Думала, що в мене все гаразд.

      А тоді, в лютому, я виявила листа від Метта, який чекав на мене, коли я повернулася додому з роботи одного п’ятничного вечора. Побачила напис і відразу – його самого: знаєте, буває, що почерк викликає в уяві людину. І також відразу мені заболіло по-старому, десь у грудях, болем важким, скимним, ніби тужіння. За всі ці роки він анітрохи не ослабнув.

      Я розірвала конверта, підіймаючись

Скачать книгу