ніколи до кінця не зрозуміло, ані чого очікувати, ані якою буде відповідальність.
– Отже, – сказав я, – «Договір» – це спроба перенести принципи британського законодавства на інститут шлюбу?
– Не просто спроба. Система реально працює. – Вівіан вимкнула проектор. – І можливості, які вона дає, не можна недооцінювати: «Договір» надає підтримку суспільству тим, що зміцнює і впорядковує інститут шлюбу.
– Ви згадали про відповідальність, – утрутилася Еліс. – Здається, я щось не зрозуміла.
– Послухайте, у мене це не перший шлюб, – почала Вівіан. – Уперше я вийшла заміж, коли мені було двадцять два роки, а чоловікові – двадцять три. Ми познайомилися в старших класах і довго зустрічалися. Спочатку все було чудово: ми вдвох проти цілого світу, але потім – не знаю, на якому саме етапі, – я стала почуватися самотньо. У нас почалися проблеми, а спитати поради було ні в кого. Він мені зраджував. Чому не знаю; тоді я думала, що сама винна. Розлучення здавалося єдиним виходом.
Вівіан випросталася і змахнула сльозинку, що з’явилася в куточку ока.
– Коли я зустріла Джеремі, мені було дуже страшно починати нові стосунки. Так само, як свого часу Орлі. Джеремі зробив пропозицію, я відповіла «так», проте з весіллям тягнула – жахливо боялася повторити помилку. Шлюб викликав у мене лише негативні думки.
– А як вийшло, що ви вступили до організації? – запитала Еліс.
– Урешті-решт я вичерпала відмовки. Джеремі заявив, що вибере дату, я дала згоду, і все закрутилося. Коли до весілля залишалося два тижні, я поїхала у відрядження. Я чекала на літак в аеропорту Глазго і трохи перебрала з джином у барі. Пам’ятаю, сиділа одна і плакала. Люди вже почали на мене обертатися. І раптом до мене підсів імпозантний літній чоловік. Він приїхав в аеропорт зустрічати сина, який навчався в коледжі Пало-Альто, в Каліфорнії. Ми довго розмовляли. Я сказала йому, що у мене скоро весілля, – завжди легше вивалити все незнайомцю, якого навряд чи знову побачиш. В Ісландії тоді сталося виверження вулкана, так що двогодинна затримка рейсу перетворилася на восьмигодинну. Але той джентльмен був такий приємний, з ним було так цікаво, що очікування пройшло непомітно. За кілька днів мені поштою прийшов весільний подарунок. І ось я вже шість років заміжня і щаслива.
Вівіан потягнулася до дерев’яної скриньки і повернула ключик у замку. Всередині лежали якісь документи, написані темно-синім чорнилом на пергаменті. Вона дістала документи і поклала на стіл. Під ними виявилися дві однакові книжечки в золотистих шкіряних палітурках.
Заінтригована Еліс торкнулася їх пальцями.
Вівіан дала нам по книжечці. Дивно, але на обкладинках були витиснуті наші імена, дата весілля і слово «ДОГОВІР» – великими друкованими літерами.
– Це наш Кодекс, – пояснила Вівіан. – Його потрібно вивчити напам’ять.
Я перегорнув книжечку. Шрифт був дуже дрібним.
У Вівіан задзвонив телефон. Вона провела пальцем по екрана і промовила:
