style="font-size:15px;"> Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.
– Чи згодні ви з твердженням, що шлюб – це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?
– Звичайно.
Знову повідомлення.
– Чи готові ви обидва потрудитися для того, щоб ніщо і ніколи вас не розлучило?
– Само собою, – відповів я.
Еліс набрала відповідь.
– Ви легко пасуєте перед труднощами?
– Ні.
– Чи відкриті ви новому? Чи готові прийняти допомогу від друзів, якщо вони дбають виключно про ваше щастя?
Що за… Еліс подивилася на мене.
– Що скажеш?
– Ну, я так.
– Тоді я теж, – відповіла вона, друкуючи.
– Дуже добре. Ви вільні у цю суботу вранці?
– Вільні? – Еліс подивилася на мене.
– Звичайно, – відповів я.
– Так, – надрукувала вона. – Ви в місті?
– На жаль, у студії в передмісті Дубліна. До вас приїде моя подруга Вівіан і розповість про умови вступу в «Договір». Якщо ви з Джейком серйозно налаштовані на те, щоби поповнити наші ряди, то я вважатиму це за честь. Десята ранку підійде?
Еліс глянула в календар на мобільному, потім відповіла:
– Так.
Повідомлення.
– Ось і чудово. Упевнений, ви з Вівіан одразу ж порозумієтесь.
Ми почекали якийсь час, однак повідомлень більше не було.
– Тобі не здається, що все це якось складно? – запитав я.
Еліс посміхнулася.
– А що тут може бути поганого?
6
Трохи про себе. Я – психотерапевт і психолог-консультант. Хоча у мене були люблячі батьки, а дитинство здавалося ідеальним, проблеми зростання мене не минули. Тепер я розумію, що не я вибрав роботу, а робота вибрала мене.
До Каліфорнійського університету я вступив, щоб вивчати біологію, та незабаром мої інтереси помінялися. На початку другого курсу мені доручили шефство над першокурсниками, які потребують психологічної допомоги. Я вчився і працював із задоволенням. Мені подобалося розмовляти з людьми, вислуховувати їх, шукати рішення проблем. Після закінчення навчання я не захотів завершувати свою кар’єру в психології і вступив до аспірантури Університету Санта-Барбари, де почав вивчати прикладну психологію. Захистивши дисертацію, я поїхав до рідного Сан-Франциско – працювати на кафедрі в університеті та консультувати важких підлітків.
Тепер я маю маленьку приватну клініку, яку відкрив разом із друзями по аспірантурі. Коли півтора року тому ми винайняли приміщення в колишній майстерні з ремонту пилотягів у районі Річмонд, то боялися, що нашого заробітку не вистачить на те, щоб зводити кінці з кінцями. І тому всерйоз подумували про те, щоби паралельно приторговувати кавою з моїм фірмовим шоколадним печивом.
Однак наше підприємство
