весілля я ще раз навідався на ферму і знову проїхав повз. Але цього разу тому, що місце мало зовсім інакший вигляд. Гітаристка, Джейн, кілька тижнів підстригала траву та настилала дерен. Вийшло чудово. Нагадувало поле якогось усесвітньо відомого гольф-клубу. Галявина переходила в пагорб, який похило спускався до річки. Джейн сказала, що їм бракувало нагоди привести все до ладу.
На галявині були велике шатро, веранда, басейн з будиночком. На березі височіла сцена, на пагорбі – альтанка. Корови так само неквапливо блукали довкіл.
Принесли стільці, столи, парасольки, апаратуру. Еліс не любила весілля, зате полюбляла вечірки. І хоча за роки знайомства ми не влаштували жодної, вона мені про них розповідала. Танцювальні вечори, і дискотеки на пляжах, і тусовки в колишніх квартирах Еліс – у неї насправді був талант до цього. Тож в усьому, що стосувалося організації весілля, я повністю поклався на неї. Після місяців підготовки все було доведено до досконалості та розраховано по хвилинах.
Двісті гостей. Передбачалося, що їх буде порівну: сто з мого боку, сто – з її, але потім усе якось перемішалося. Список вийшов різношерстий, як і на будь-якому весіллі. Мої батьки і бабуся, партнери з юридичної фірми моєї дружини, колеги з клініки, де я працював, колишні клієнти, друзі з коледжу, однокласники, друзі Еліс по гурту та інші дивні персонажі.
І Ліам Фіннеґан із дружиною.
Ми внесли їх у список останніми – під номерами 201 та 202. Еліс познайомилася з ним за три дні до весілля в юридичній фірмі, де вона вдень і вночі працювала вже рік. Знаю, здається дивним, що моя дружина – юрист. Якби ви знали її краще, теж здивувалися б. І про це ми також поговоримо пізніше. Важливо тут, що прийшли Фіннеґани – Фіннеґан та його дружина, Ліам та Фіона, гості номер 201 та 202.
Еліс як молодий радник працювала над справою Фіннеґана у фірмі. Щось там про авторські права. Це зараз Фіннеґан став бізнесменом. А колись він співав у відомому ірландському фолк-рок-гурті. Ви навряд чи чули їхні пісні, але, можливо, десь бачили його ім’я. Про нього свого часу писали всі музичні журнали Британії – «Q», «Uncut», «Mojo». Десятки музикантів стверджують, що саме він найбільше вплинув на їхню творчість.
Коли Еліс доручили займатися справою Фіннеґана, його диски в нашому домі грали на постійному повторі. Сама справа була настільки простою, наскільки тільки може бути простою справа про захист інтелектуальної власності. Гурт початківців украв частину його пісні і зробив із цього відомий хіт. Якщо ви, як і я, не володієте технічною стороною музичного мистецтва, то не помітите схожості, але якщо ви музикант, то, як сказала моя дружина, відразу побачите, хто що вкрав.
Справа почалася з одного коментаря Фіннеґана, зробленого кілька років тому. Він сказав журналістові, що хіт того гурту підозріло нагадує пісню з його другого альбому. Він не збирався роздувати цієї справи, проте директор гурту надіслав йому листа з вимогою вибачитися і публічно заявити, що його підопічні пісню не крали. Тоді-то все і закрутилося,
