скеля, рішучість. Ледве утримуючи баланс своїм кремезним корпусом із товстими ногами, вона щоразу робила вибої в льоду, водночас намагаючись постійно тримати Лені та її останні «завоювання» у полі зору. Замість того щоб читати свої улюблені книжки, вона намотувала цілі милі ковзанкою то в один бік, то в інший і не спускала пильного погляду зі своєї Лені навіть тоді, коли та «дрейфувала», що берлінським сленгом означає зустрічі з друзями та безцільні прогулянки з ними туди-сюди у сутінках. Куди б не йшло її Кошенятко, Лізель завжди також пленталася саме туди, наче вірний сторожовий пес.
30 січня 1914 року
Сьогодні у школі я отримала чорну оцінку через те, що хтось почав мене лоскотати, а я засміялася. Тож, звісно, вдома Мутті[8] прочитала мені лекцію про «друзів». Ну що я маю робити, якщо не маю жодної подруги серед дівчат? Сьогодні намагалася спілкуватися із Енн Марі Ріхтер у класі творів, але вона така дурна, а їй уже ж тринадцять років! То як же можна завести друзів у класі? Я сиджу тільки з євреями, тому це ой як нелегко. Мутті каже, що я мушу попросити, щоб мене посадили саму… Я вже чекаю на найгірше від дітей у Брауншвейзі влітку — але все ж сподіваюся, що вони ставитимуться до мене добре. Наразі я починаю себе суворо контролювати. Сьогодні Штефі Берлінер скидала з мене капелюха щонайменше шість разів. І що? Як же я розлютилася! Тепер я маю чотири чорні позначки та чотири докори: один за увагу, один за манери, один за охайність, а ще чотири зауваження за поведінку! Чорт забирай!
Час іти спати. Болять зуби. Aдьйо.
Лені розмірковувала над зміною імені. Коли класна наставниця поверталася до неї спиною, вона перегортала сторінки зошита і писала на останній сторінці своє ім’я в різних варіаціях, які здавалися їй ефектними. «Марі Магдален» виглядало вишукано, бо не мало звуків «а» у кінці. Ім’я фаті, Луї, було запозичене у французького короля, тож її ім’я також має бути французьким. Але геть усіх служниць та покоївок звуть Марі, тому, мабуть, треба додати «а» до свого імені, щоб воно відрізнялося?
Своїм відпрацьованим та натренованим почерком вона написала німецькими літерами своє повне ім’я. Як довго довелося його писати! Вона спробувала його скоротити: «Марілена», «Марлена» – їй сподобалося, як це звучить. Можливо, ось так, із останнім приголосним «н», буде краще: «Марлен». Вона написала це знову: «Марлен». А потім ще раз: «Марлен». Марлен Дітріх – так! Оце дійсно виглядає як треба. І справді їй подобається! Вона спробувала вимовити нове ім’я ще кілька разів, потім закрила блакитний зошит, дуже собою задоволена.
Саме так у віці тринадцяти років вона створила ім’я МАРЛЕН.
1 лютого 1914 року
Учора у нас була Отті Раух. Гадаю, вона може стати моєю подругою. Можливо, у школі сміятимуться з цього. Сьогодні я була у справжньому кіно. Класно. До побачення, дорогенький Червонику. Лені.
Від уральських гір до зелених пагорбів Ірландії – усюди можна було відчути особливу чарівність літа 1914 року. То був справді золотий час, який нечасто трапляється. Відусюди
Оцінка, яка свідчила про те, що учень погано поводився в школі.
Мати, матуся (
