умів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Про автора
Едіт Вортон (1862–1937) – видатна американська романістка, перша жінка, удостоєна найпрестижнішої літературної нагороди США – Пулітцерівської премії.
Майбутня письменниця народилася у Нью-Йорку, в багатій аристократичній родині. Дитинство та юність минули в Європі, де Едіт зблизилася з багатьма відомими письменниками того часу. Особливий вплив на її творчість мав класик англо-американської літератури Генрі Джеймс. Коли Едіт виповнилося двадцять три, вона вийшла заміж за Едварда Вортона, банкіра з аристократичної бостонської родини. Цей шлюб невдовзі розпався через подружні зради чоловіка, але тільки 1913 року Едіт удалося домогтися розлучення. Проте ще 1908-го вона втекла у Францію, де розпочався її багаторічний таємний роман із Мортоном Фуллертоном, журналістом британської «Таймс».
Під час Першої світової війни Едіт Вортон працювала журналісткою «Таймс», майже постійно перебуваючи на лінії фронту. Її враження про війну вилилися в численні статті та есеї, а за самовіддану допомогу біженцям з районів бойових дій у 1916 році уряд Франції нагородив письменницю орденом Почесного легіону.
До кінця життя Едіт Вортон мешкала у Франції і тільки одного разу, 1923 року, побувала у США – задля участі в церемонії вручення їй почесного докторського ступеня Єльського університету.
З-під її пера вийшло тринадцять великих романів, найвідомішим з яких дотепер залишається «Епоха невинності». Саме за нього у 1921 році письменницю було удостоєно Пулітцерівської премії. Декілька книг Вортон уже в наші дні стали основою для фільмів та серіалів, серед яких осібно стоїть блискуча екранізація «Епохи невинності», яку 1993 року здійснив Мартін Скорсезе. Головні ролі у фільмі виконали Мішель Пфайффер та Вайнона Райдер. Ця екранізація зібрала величезну кількість престижних нагород і премій, але запорукою її успіху стали, передусім, чудовий сюжет і майстерність письменниці, котра створила глибокі, проникливі та психологічно достовірні образи героїв.
Чудові книги Едіт Вортон і сьогодні виходять багатьма європейськими мовами, хвилюючи серця нових поколінь читачів.
Книга перша
Глава 1
Січневого вечора на початку сімдесятих років Крістіна Нільсон блискуче грала на сцені Нью-йоркської музичної академії. Давали «Фауста».
Уже давно ширилися чутки, що ген на околиці, за Сороковими вулицями, скоро зведуть будівлю нового оперного театру, який своєю пишнотою перевершить театри європейських столиць. А тим часом тепер, коли саме гарячий сезон, світське товариство засідало потерті червоно-золоті ложі доброї старої Академії. Консерваторам будівля Академії припала до вподоби саме завдяки тому, що була вона тісною і незручною, тож її уникали «нові багатії», котрі лякали і водночас викликали гостру цікавість у корінних мешканців Нью-Йорка. Люди сентиментальні зберігали вірність Академії за милі серцю спогади, поціновувачі класичної музики вчащали до неї задля чудової акустики, якою не могли похвалитися інші, більш сучасні концертні зали.
Тієї зими мадам Нільсон[1] виступала в Академії вперше, і публіка, яку преса звично наділяла епітетом «напрочуд блискуча», зібралася, щоб насолодитися її талантом, подолавши перед тим слизькі й засніжені вулиці в каретах, просторих родинних ландо або у скромних, а втім більш зручних «кебах Бруема». Прибути до Опери в такому екіпажі було майже так само почесно, як і у власній кареті. Але, крім комфорту, бруемівські кеби мали ще одну, безперечну, перевагу – вийшовши з театру, ви могли одразу ж сісти в перший із цілої вервечки вишикуваних екіпажів і не чекати на вашого задубілого, захмелілого від джину кучера, доки той, лисніючи червоним носом, нарешті з’явиться з-за рогу. Це була одна з найпрекрасніших ідей людини, котра налагодила бізнес найманих екіпажів: адже вона першою здогадалася, що для американців значно важливіше покинути той чи інший розважальний заклад швидко, ніж з’явитися туди вчасно.
Коли Ньюланд Арчер відчинив двері й увійшов у напівтемряву своєї ложі, завіса вже піднялася, і перед очима молодого чоловіка відкрилася сцена в саду. Ньюланд міг дістатися Опери й раніше – о сьомій він пообідав у товаристві матері та
Нільсон, Крістіна (1843–1921) – відома шведська співачка, що в опері Шарля Гуно «Фауст» виконувала роль Марга-рити.
