Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Тричі не вмирати. Наречена - Олег Говда страница 3

Тричі не вмирати. Наречена - Олег Говда Тричі не вмирати

Скачать книгу

Якщо доведеться з нею у двобою зійтися – боюся, що навіть удвох не здужаємо.

      – Чому ти кажеш «сильна», а не «сильний»?

      – Тому, що зараза! – намагаючись за жартом приховати тривогу, буркнув Степан. Потім, наморщивши чоло, і додав не надто впевнено: – Баба… здається… Щось таке привиджується.

      – Коли молодому козакові усюди баба ввижається, то це не найгірше, що може з ним статися… – засміявся опричник. – То що: по конях? Шкода стільки хорошого вина бусурманам залишати – не оцінять. Але, час рухатися. Як би в кільце не взяли…

      Степан мовчки скочив у сідло і повернув Примару на північний захід, у напрямку села упирів.

      – Давай, друже… Не підведи, – попросив тихо. – На тебе вся надія…

      Кінь здивовано повернув до нього морду і запитально фиркнув.

      – Слухай мене уважно, отамане! Скачи так, щоб вороги ні на крок не відставали і думали, що ось-ось наздоженуть, але і підстрелити нас не змогли. Щоб бусурманам весь час здавалося, ніби ще мить і зможуть метнути аркан, а дотягнутися – ніяк не вдавалося. Дуже нам треба мисливський азарт в ординських воїнах розбудити. Та такий, щоб вони, кляті, про все на світі, окрім нас з Василем забули. Щоб втратили будь-яку обережність! І, коли побачать перед собою сільські дахи, вже ні про що інше, крім легкої здобичі, навіть думати не могли.

      Примара хитнув головою і легкою риссю вилетів на пагорб, з якого побратими, незадовго перед цим, спустилися до вичарованої Тарасом криниці.

      Оглянувшись, Небаба тут же заклично махнув опричникові. Чималий чамбул ординців уже був зовсім поруч.

      Бусурмани теж помітили здобич. Темний силует вершника чітко вимальовувався на тлі літнього неба.

      Десяток дозорців, що їхали трохи попереду решти загону, голосно заулюлюкали і засвистіли. Потім дружно махнули нагайками і пустили коней галопом. А ще через коротку мить і решта бусурман зірвалася з місця. Татари радо розпочали свою улюблену забаву – полювання на людину.

* * *

      Куниці зверху було чудово видно, як шаманка, що їхала посеред бусурманського загону, закутана з головою в потерті овечі шкури, швидко висмикнула з кінської гриви кілька волосин. Потім прошепотіла над ними щось і кинула в бік його товаришів. У ту ж мить кінь, на якому сидів Василь, збився з кроку, незграбно спіткнувся і мало не впав. На щастя, опричник зумів утриматися в сідлі, проте кінь не вирівняв ходи, а став якось боком підстрибувати, немов його стриножили.

      – Що трапилося?! – закричав Небаба. – Не відставай!

      – Кінь не йде! Наче врік хто!

      – Це шаманка чаклує! – вилаявся Степан. – Я відчуваю її силу… нема ради, брате. Кидай свою шкапу та пересідай до мене… Примару шаманці не зачаклувати! Мало каші їла.

      У цей час бусурманка знову забурмотіла закляття над звитим у колечко кінським волосом, роблячи над ним хитромудрі паси. При цьому вона бурмотіла все голосніше,

Скачать книгу