котрі ще нічого не запідозрили і не зрозуміли, було останнім, що встиг почути воїн, перш ніж смерть схилилася над ним. А потім настала непроглядна темрява. Ще не вічна, але вже близька передвісниця тієї – невмолимої і неминучої.
Двійко інших воїнів, що скакали слідом, змахнули арканами і з двох сторін кинули петлі на покірно схилену, закутану хустиною, жіночу голову та пониклі плечі. І – не вцілили… Селянка змістилася вбік так блискавично, що людське око було не в змозі встежити за її рухом. Тому, розум пояснив те, що трапилося просто: не пощастило. Татари, метнувши аркани одночасно, завадили один одному.
Тепер об’єктом для насмішок передової частини чамбулу, що вже втягувався в село, стали ці двоє.
Обмінявшись сердитими поглядами, бусурмани спішилися і, намотуючи на руки мотузки, посунули з різних боків до своєї жертви, що немов заціпеніла. Задоволено прицмокуючи, побачивши, що перед ними струнка і досить приваблива молодиця. Не з тих, що цінуються на вагу золота, – звідки такий красуні взятися в пересічному селі? Але і не з дешевих рабинь, що годяться лише для чорнової роботи. Один з ординців сильно накульгував і, бачачи, що легка здобич може дістатися товаришеві, вдався до хитрощів. Він зупинився і, роблячи руками непристойні жести, поманив жінку до себе.
– Ти… Ходити… Тут… – промовив голосно, сильно перекручуючи слова. – Швидко-швидко!.. – Але, оскільки та навіть голови не повернула в його бік, додав ще одну, спеціально завчену перед походом фразу, котрою на ринку наглядачі покрикують на ґяурських невільниць: – Бігом, курва! Бо бити буду! – і повторив, боячись помилитися: – Швидко! Тут!
Як виявилося, вчив лайку не дарма. Молодиця здригнулася і квапливо задріботала до татарина. Але ця покірність не сподобалася іншому ординцеві. Він був роками молодший і більш ласий до такої здобичі. Бажаючи першим торкнутися жінки і таким чином заявити на неї свої права, татарин потужним стрибком скоротив відстань, що розділяла їх, ще й витягнув перед собою руки. Але молодиця, схоже, від жаху ледве трималася на ногах, тому що, не здолавши й пари кроків, заплуталася в подолі власної сукні і впала. Примудрившись зробити це якраз в той момент, коли на неї стрибнув молодший воїн.
Не натрапивши руками на очікувану опору, ординець не зміг вчасно зупинитися, втратив рівновагу, спіткнувся об тіло молодиці і, пролетівши трохи далі вперед, збив з ніг кульгавого. І вони обидва, голосно лаючись і хапаючи один одного за обшивку, безпорадно упали в дорожній пил.
Ніхто з десятка людоловів, що здаля спостерігали за всією цією метушнею і нагородили дружним реготом обох невдах, не помітив, що за той час, поки молодший воїн перелітав над селянкою, нелюдськи спритна молодиця встигла ребром долоні перебити йому гортань. Так що він, упавши на кульгавого, міг уже тільки хрипіти і конвульсивно хапатися німіючими пальцями за його кожуха. Тим самим створюючи видимість бійки і заважаючи товаришу встати на ноги. Тому, – поки той запекло боровся з вмираючим, – долю
