на стовпах не світилися (а це доволі часто спостерігалося ночами в небагатих провінційних містечках). Деякі звуки долинали звідкілясь із півдня, хоча я мав твердий намір просуватися саме в цьому напрямку. Крім цього, я знав, що на моєму шляху трапиться чимало порожніх будинків, у відчинені двері яких я завжди зможу прошмигнути, рятуючись від можливих переслідувачів.
Ішов я швидко, м’яко ступаючи та намагаючись триматися ближче до напівзруйнованих каркасів будинків. Втративши під час поспішного спуску з вікна готелю свого капелюха і цілком розпатланий, я, навіть при зустрічі з випадковим перехожим, мав чимало шансів залишитися невпізнаним. На Бейтс-стрит я шугонув було в сяючий вестибюль одного з будинків, але, натрапивши там на дві незграбні постаті, тут же знову опинився на вулиці та почав наближатися до якогось перехрестя. У цій дільниці я ще не встиг побувати, але на мапі молодого бакалійника вона була позначена як доволі небезпечна, тим більше, що в світлі місяця я був тут, як на долоні. Я не став намагатися обійти це місце стороною, оскільки будь-які обхідні шляхи загрожували втратою дорогого часу, а також перспективою опинитися на ще освітленішому місці. Найрозумнішим було просто і відкрито перетнути його, що я і зробив, намагаючись максимально імітувати човгання корінних мешканців Інсмута та благаючи Господа лише про те, щоб на шляху не виявилося жодного їхнього живого представника, принаймні з числа моїх гонителів.
Я не мав ні найменшого уявлення про те, наскільки великими були масштаби дій і чисельність моїх переслідувачів, так само, як і те, яку мету, крім мого піймання, вони при цьому переслідували. У місті вже позначалися перші невиразні ознаки якоїсь активності, однак я розраховував на те, що чутки про мою втечу з готелю ще не встигли отримати широкого поширення. Я вже знав, що достатньо скоро мені доведеться звернути на якусь іншу вуличку, яка б вела в тому ж напрямку, оскільки допетрав, що той натовп, який навідався за мною до готелю, буде, як і раніше, намагатися мене знайти. До того ж я, либонь, добряче наслідив у тому старому будинку, відтак можна було встановити, яким чином я вибрався на вулицю.
Відкритий простір, як я і припускав, виявився добре освітленим, і в його центрі я побачив залишки якоїсь оточеної залізною огорожею клумби. На щастя, поблизу мене нікого не було, хоча з боку міської площі продовжував долітати дивний і все наростаючий чи то гул, чи то гуркіт. Сусідня Сауз-стрит виявилася дуже широкою і трохи під ухил вела безпосередньо до берегової лінії, звідти відкривалася достатньо велика панорама морської гладі, і я щиро сподівався, що звідти ніхто не спостерігає за тим, як я перетинаю яскраво освітлене місячним сяйвом місце.
Наразі ніщо не заважало моєму просуванню, і жоден звук не давав підстав підозрювати, що гонителі наближаються. Озирнувшись, я мимоволі й усього лише на якусь секунду уповільнив крок, аби поглянути вздовж вулиці в бік моря, що становило зараз собою чудову панораму, яка купалася
