на вершину пагорба від дерев’яного містка, де в сонних доках стояли на якорі рибальські шлюпи, люди розповідали про страшні знахідки, що подекуди пливли униз за течією, які можна було побачити тієї миті, коли вони скочувалися по порогах. Природно, Потуксет – велика річка, що проходить кількома заселеними місцинами, де є чимало кладовищ (а весняні дощі цього року були напрочуд рясні).
Але чоловіків, котрі рибалили біля мосту, зворохобив лютий погляд, яким, як їм здалося, окинула їх незрозуміла істота, що промчала повз них до спокійного водяного дзеркала, що стелилося нижче від мосту, вони чули також приглушений зойк іншої дивної істоти, що майже повністю розклалася. Ці чутки негайно ж привабили Сміта (Віден тоді перебував у плаванні) до берега Потуксету за фермою, де найімовірніше можна було знайти рештки земляних робіт.
Однак у крутому схилі не залишилося й сліду якогось тунелю: потік весняних вод залишив після себе цілу купу землі та вирваного з корінням чагарнику, що ріс на урвищі. Сміт навіть почав було копати навмання, але незабаром відмовився від цієї затії, не сподіваючись на успіх (а можливо, підсвідомо остерігаючись можливого успіху). Невідомо, як би на його місці вчинив упертий і мстивий Віден, якби на той час не був у морі.
4
Восени 1770 року Віден вирішив, що нарешті настав час повідомити про результати своїх спостережень. Йому було важливо зв’язати воєдино безліч фактів і був потрібен свідок, котрий міг би підтвердити, що все це – не вигадки, породжені ревнощами та жагою помсти. Своєю головною довіреною особою він обрав Джеймса Метьюсона, капітана «Ентерпрайзу», (той, з одного боку, знав його достатньо добре, а з іншого – був вельми шанованою особою в місті та користувався повною довірою). Бесіда Відена з капітаном відбулася в кімнаті на горішньому поверсі корчми «Сабіна» поблизу доків. На ній був присутній Сміт, котрий підтвердив усі заяви Відена. Було помітно, що розповідь справила на капітана Метьюсона величезне враження. Як будь-який мешканець Провіденса, капітан мав глибокі підозри щодо Джозефа Карвена. Отож знадобилося лише кілька фактів, аби цілком його переконати. Наприкінці бесіди він спохмурнів і змусив приятелів заприсягтися в тому, що вони будуть мовчати, як риби. Капітан зазначив, що конфіденційно передасть отриману інформацію десятьом найбільш освіченим і впливовим громадянам Провіденса, вислухає їхню думку та буде дотримуватися їхніх порад. У будь-якому разі, дуже важливо було тримати все в таємниці, бо це не така справа, з якою могли б упоратися міські констеблі. Головне – про це не має дізнатися легко збудлива юрба. Інакше в цей і без того неспокійний час може повторитися салемське безумство, що спіткало людей близько ста років тому, коли Карвен був змушений чкурнути із Салема до Провіденса.
На думку капітана Метьюсона, в таємницю слід посвятити таких осіб: доктора Бенджаміна Веста, чиї праці про орбіту Венери здобули йому славу поважного вченого та мислителя; преподобного Джеймса
