в Потуксеті, відправивши на його ферму великий загін загартованих у сутичках моряків, і змусити нарешті дати вичерпні пояснення. Якщо виявиться, що він не сповна розуму, і лише розважається лементом та уявними розмовами на різні голоси, то його доведеться відправити до божевільні. Якщо ж тут криється щось гірше і справді існують жахливі підземелля, то він і всі, хто в його оселі, мають померти. Це можна зробити без зайвого галасу, і навіть дружина Карвена та його тесть не повинні дізнатися, чому й як усе сталося.
У той час, коли обмірковувалися ці серйозні заходи, в місті стався випадок, настільки дикий і незрозумілий, що впродовж кількох днів у всій окрузі тільки про нього й торочили. Глухої січневої ночі, коли земля була вкрита глибоким снігом, почулося жахливе волання, що лунало спершу від узбережжя, а потім угору по пагорбу. У багатьох вікнах з’явилися обличчя розбуджених містян; люди, котрі жили навколо Вейбоссет-пойнт, бачили, як щось гарячково борсалося в крижаній воді перед брудним майданом біля шинку «Голова турка». Вдалині гучно гавкали собаки, але вони замовкли, коли до них долетів галас на вулицях розбудженого міста.
Гурти людей із ліхтарями та зарядженими мушкетами вибігали з будинків поглянути, що відбувається. Але їхні пошуки були даремними. Однак наступного ранку в крижаних заметах біля південних опор Великого мосту, між довгим доком і винокурнею Еббота, знайшли оголене тіло величезного м’язистого чоловіка, що стало темою для нескінченних здогадів і таємних балачок. Шепотілася не стільки молодь, скільки люди старшого покоління, бо замерзле обличчя з виряченими від жаху очима пробудило спогади у міських старійшин. Люди похилого віку, тремтячи від страху, обмінювались швидкими зауваженнями: в застиглих спотворених рисах вгадувалася схожість (хоча це було цілком неймовірно!) з чоловіком, котрий помер десь п’ятдесят років тому!
Ізра Віден був серед тих, хто виявив тіло: він пригадав, як шалено гавкали собаки минулої ночі в будинках уздовж Вейбоссет-стрит і мосту біля доків, звідки лунали зойки. Він немов очікував чогось незвичайного, тому й не здивувався, побачивши на снігу цікаві сліди там, де закінчувався житловий район і вулиця переходила в дорогу на Потуксет. Тіло оголеного велета переслідували собаки і кілька людей, узутих у чоботи; можна було також помітити сліди собак та їхніх господарів, що повертаються. Мабуть, вони відмовилися від переслідування, не бажаючи занадто близько підходити до міста. Віден зловісно всміхнувся, і, наміряючись довести справу до кінця, пройшов цими слідами до місця, звідки ті починалися. Як він і мізкував, це була потуксетська ферма Джозефа Карвена.
Ізра багато би дав за те, щоб подвір’я перед будинком було не так сильно затоптане. Але він не хотів нишпорити біля ферми посеред білого дня, виказуючи свою зацікавленість. Доктор Бовен, котрому Віден поквапився оповісти про побачене, провів розтин дивного трупа та виявив аномалії, які загнали його в
