чогось важкого…
Жоден із цих допитів їм не вдалося підгледіти, бо вікна були завжди щільно завішені. Але одного разу, після тиради чужою мовою, у вікні з’явилася тінь, що глибоко вразила Відена; вона нагадала йому одну з ляльок, яких він бачив 1764-го в Гечерз-холі. Там якийсь чоловік із Джерментайна (губернаторство Пенсільванія) демонстрував майстерно зроблені механічні фігурки у виставі, де були, як свідчила афіша: «Вигляд знаменитого міста Єрусалима, храм Соломона, царський престол, прославлені вежі та пагорби, а також Пристрасті Нашого Спасителя, яких Він зазнав у Гетсиман-ському саду до Хреста на горі Ґол/офі; майстерний взірець механічних ляльок, гідний уваги цікавих». Саме тоді старе індіанське подружжя, розбуджене звуками, які спричинив переляканий слухач, що відсахнувся від вікна, звідки лунав відгомін дивної мови, спустило на нього собак. Після цього випадку в будинку більше не чулося розмов, з чого Віден і Сміт виснували, що Карвен перемістив свої дослідження в підземелля.
Те, що таке підземелля справді існує, стало ясно з багатьох чинників. Слабкі зойки та стогони час від часу чулися, здавалося, із суцільної скелі в місцях, де не було жодних будівель; окрім цього, в кущах на узбережжі, там, де він круто спускався в долину Потуксету, виявили двері з міцного горіхового дерева, що мали вигляд низької арки з міцною кам’яною кладкою (вочевидь, вхід до підземелля всередині пагорба). Віден не міг сказати, коли й як були споруджені ці катакомби, але він не раз підкреслював, що робітників сюди легко доправити річкою. Джозеф Карвен знаходив найрізноманітніші застосування своєї зібраної з усього світу різношерстої команди! Під час затяжних злив навесні 1769 року обидва приятелі не відводили очей від крутого схилу на березі річки, сподіваючись, що на світ Божий вигулькнуть якісь таємниці підземелля. Вони були винагороджені, бо потоки дощової води винесли в глибокі вимоїни на скелях величезну кількість кісток, що належали як тваринам, так і людям. Звісно, можна було знайти природні пояснення цьому, адже вони перебували поблизу ферми, в місцях, де на кожному кроці зустрічалися занедбані індіанські кладовища. Але Віден і Сміт мали з цього приводу зовсім іншу думку.
У січні 1770-го, коли Віден і Сміт безуспішно намагалися вирішити, як їм бути (якщо взагалі можна було щось удіяти, спираючись на такі розрізнені та туманні дані), стався інцидент із кораблем «Форталеца». Розлючений підпалом митного шлюпу «Ліберті» в Ньюпорті минулого літа, адмірал Веллейс, командувач усією прикордонною флотилією, виявляв посилену увагу до іноземних кораблів. З цієї причини військова шхуна Його величності «Сиґнет» під командуванням капітана Чарльза Леслі одного ранку після недовгого переслідування захопила невеликий корабель «Форталеца», приписаний до міста Барселони в Іспанії, яким командував капітан Мануель Арруда (той, згідно із записами в судновому журналі, прямував із Великого Каїру до Провіденса). Під час обшуку корабля в пошуках контрабанди виявився дивовижний факт:
