близькими друзями Карвена був такий собі Едвард Гатчинсон із Салем-Вілліджа та Саймон Орн із Салема. Часто бачили, як він теревенив із цими людьми про міські справи, вони нерідко й навідували один одного. Будинок Гатчинсона стояв майже в самому лісі, він мав кепську репутацію серед поважних людей, бо ночами звідти долинали дивні звуки. Подейкували, що до нього ходили не зовсім звичайні відвідувачі, а вікна кімнат часто світилися різними барвами. Неабиякі підозри викликало і те, що він знав надто багато про давно померлих людей і про напівзабуті події. Він зник, коли почалося знамените «полювання на відьом» у Салемі, і більше про нього ніхто не чув.
Тоді ж із міста накивав п’ятами й Джозеф Карвен. Але в Салемі хутко дізналися, що він облаштувався в Провіденсі. Саймон Орн прожив у Салемі до 1720-го, але його занадто молодечий вигляд (попри поважний вік) став привертати загальну увагу. Тоді чоловік зник без сліду, але тридцять років потому до Салема приїхав його син, схожий на нього, як дві краплі води, і заявив свої права на спадок. Його претензії були визнані слушними, бо він надав документи, написані добре всім відомим почерком Саймона Орна. Джедедія Орн продовжував жити в Салемі аж до 1771 року, коли листи від поважних громадян міста Провіденс до преподобного Томаса Бернарда і декого ще призвели до того, що Джедедію без жодного галасу витурили в невідомі краї.
Деякі документи, в яких ішлося про досить дивні речі, Вард зміг отримати в Інституті Ессекса, в судовому архіві та в записах, що зберігалися в ратуші. Багато з цих паперів містили цілком пересічну інформацію: назви земельних ділянок, торгові рахунки тощо, але серед них були й цікавинки. Вард знайшов три або чотири безперечних вказівки на те, що його безпосередньо цікавило. У записах процесів про чаклунство згадувалося, що така собі Гепзіба Лоусон 10 липня 1692 року в суді Оєра та Термінера присягнула перед суддею Геторном у тому, що «сорок відьом і Чорний чоловік мали звичку влаштовувати шабаш у лісі за будинком пана Гатчинсона», а така собі Еміті Гоу заявила на судовому засіданні 8 серпня у присутності судді Ґедні, що «тієї ночі диявол позначив своїм тавром Бріджет С., Джонатана Е., Саймона О., Деліверенс В., Джозефа К., Сьюзен П., Мегітейбл К. і Дебору В.».
Крім цього, існував каталог книг із страхітливими назвами з бібліотеки Гатчинсона, який знайшли після його зникнення, та незакінчений зашифрований манускрипт, написаний його почерком, який ніхто так і не зміг прочитати. Вард замовив фотокопію цього рукопису й одразу ж після отримання узявся його розшифровувати. До кінця серпня він працював над ним із особливою інтенсивністю, майже не відриваючись. І згодом із його слів і вчинків можна було виснувати, що в жовтні або листопаді він нарешті таки знайшов ключ до шифру. Але юнак ніколи прямо не повідомляв, чи йому вдалося досягти успіху.
Ще цікавішим виявився матеріал, що стосувався Орна. Варду знадобилося не надто багато часу, щоб довести, що Саймон Орн і той, хто оголосив себе його
