та горловим акцентом, купив весь коминок разом із горішньою панеллю, на якій була написана картина, за призначену ним самим чималу ціну, назвавши яку він поклав край потокові настирливих прохань і скарг.
Залишалося тільки зняти панель, перевезти її до будинку Варда й приготуватися до остаточної реставрації портрета і встановлення його в кабінеті Чарльза на третьому поверсі, над електричним коминком. Чарльзу доручили спостерігати за перевезенням, і 28 серпня він привів двох досвідчених робітників із декораторської фірми Крукера до будинку в Олні-корт, де коминок і панель дуже обережно розібрали для завантаження в машину, що належала фірмі. Після цього в стіні залишився шматок відкритої цегляної кладки, де починався комин; там молодий Вард зауважив заглибину величиною близько квадратного фута, яка містилася безпосередньо позаду голови портрета. Зацікавившись, що могла б означати або містити ця заглибина, юнак підійшов і зазирнув туди. Під грубим шаром пилюки та сажі він знайшов якісь розрізнені пожовклі аркуші паперу, товстий зошит у цупкій обкладинці та кілька зотлілих шматків тканини, в які, вочевидь, і загортали документи. Вард здув пилюку та попіл із паперів, узяв зошит і поглянув на заголовок, написаний на обкладинці почерком, який навчився впізнавати в Інституті Ессексу. Зошит називався «Щоденник і нотатки Джозефа Карвена, джентльмена з Провіденса, родом із Салема». Варда дуже збентежила ця знахідка, і він показав зошит робітникам, котрі стояли біля нього. (Тепер вони присягаються в автентичності знайдених паперів, і доктор Віллетт повністю вірить їхнім словам, доводячи, що в юнака в ті часи ще всі були вдома, хоча в його поведінці вже помічалися дуже великі дивацтва.) Всі інші папери також були написані почерком Карвена, й один документ (можливо, найважливіший) мав багатозначну назву: «Тому, Хто прийде пізніше – Як Він зможе подолати час і простір сфер».
Інший був написаний шифром, тим самим, як сподівався Вард, що й манускрипт Гатчинсона, який він досі не зміг розгадати. Третій, на радість молодого дослідника, судячи з усього, містив ключ до шифру; а четвертий і п’ятий були адресовані відповідно «Едварду Гатчинсону та Джедедії Орну, есквайру, або їхньому спадкоємцеві чи спадкоємцям, а також особам, котрі їх представляють». Шостий та останній документ називався «Джозеф Карвен: його життєпис і подорожі, де зупинявся, кого бачив і що дізнався».
3
Зараз ми підходимо до того періоду, відколи, як стверджують психіатри з академічної школи, почалося шаленство Чарльза Варда. Знайшовши папери свого прапрапрадідуся, він одразу ж переглянув певні місця і, цілком імовірно, знайшов щось украй цікаве. Але, показуючи робітникам заголовки, він, здавалося, особливо ретельно намагався приховати від них сам текст і виявляв неспокій, який навряд чи можна було пояснити історичною чи генеалогічною цінністю знахідки. Повернувшись додому, він повідомив про цю новину з розгубленим і збентеженим виглядом, немов
