часів. Насамперед про ваше повернення в мою оселю після цілком справедливого вигнання.
Господар випнув бороду вперед та вилупився на мене з таким виглядом, ніби тільки й чекав, що я знову вплутаюся в суперечку.
– Отже, повторюю: після цілком заслуженого вигнання. Чому я запросив вас повернутися? Тому, що мені сподобалася ваша відповідь цьому нахабному полісмену. Я побачив у ній певні залишки доброчесності, невластивої представникам вашого фаху. Визнавши, що провина лежить на вас, ви проявили певну неупередженість і широту поглядів, які заслужили моєї прихильної уваги. Нижчі представники людської раси, до котрих, на жаль, належите й ви, завжди перебували за межами мого розумового кругозору. Ваші слова відразу пересунули вас у поле мого зору. Мені захотілося познайомитися з вами ближче, й я запропонував вам повернутися. Будьте люб’язні струшувати попіл у маленьку японську попільничку он на тому бамбуковому столику, який стоїть біля вас.
Усе це професор випалив без єдиної затримки, наче читав лекцію студентам. Він сидів обличчям до мене, пну-чись, як величезна жаба, постава його була відкинута назад, очі пихато примружені. Відтак професор раптом обернувся боком, то ж мені стало видно лише жмут його волосся над відстовбурченим червоним вухом, поворушив купу паперів на столі і витяг звідти якусь вельми пошарпану книжку.
– Хочу розповісти вам дещо про Південну Америку, – почав він. – Свої зауваження можете залишити при собі. Передусім будьте люб’язні затямити: те, про що зараз почуєте, я забороняю розголошувати в будь-якій формі доти, доки ви не отримаєте на це відповідного дозволу від мене. Дозвіл цей, цілком імовірно, я ніколи не надам. Це зрозуміло?
– До чого ж така надмірна суворість? – сказав я. – Мені здається, об’єктивний виклад…
Він поклав книжку на стіл.
– Більше продовжувати немає сенсу. Бажаю успіхів.
– Ні-ні! Я згоден на будь-які умови! – вигукнув я. – Адже вибирати мені не доводиться.
– Про вибір не може бути й мови, – підтвердив учений.
– Тоді обіцяю мовчати.
– Обіцяєте?
– Слово честі.
Він зміряв мене нахабним і недовірливим поглядом.
– А звідки я знаю, які ваші поняття про честь?
– Ну, знаєте, сер, – сердито відмахнувся я, – ви занадто багато собі дозволяєте! Мені ще не доводилося вислуховувати такі образи!
Мій вибух не лише не вивів його із себе, а навіть зацікавив.
– Короткоголовий тип, – пробурмотів він. – Брахіцефал4, сірі очі, темне волосся, певні риси негроїдів… Ви, ймовірно, кельт?
– Я ірландець, сер.
– Чистокровний?
– Атож, сер.
– Тоді все зрозуміло. Так от, ви дали мені слово тримати в таємниці ту інформацію, яку я вам повідомлю. Ці дані будуть, звісно, дуже скупі. Але певними цікавими деталями я з вами поділюся. Ви, мабуть, знаєте, що два роки тому я здійснив
Брахіцефал – короткоголовий або круглоголовий.
