Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
що йдуть на спорудження храму науки), переважує все отримане з других рук, переважує будь-яку популяризацію, яка може розважити на годинку, але не дасть жодних відчутних результатів. Нагадую цю загальновідому істину аж ніяк не з бажання применшити заслуги пана Волдрона, а для того, щоб ви не втрачали відчуття пропорції, приймаючи прислужника за вищого жерця науки. (Тут пан Волдрон щось прошепотів голові, котрий підвівся з місця та виголосив кілька суворих слів карафці з водою, що стояла перед ним.) Але годі про це. (Гучні схвальні вигуки.) Дозвольте мені перейти до питання, яке має ширший інтерес. В якому місці я, самостійний дослідник, був змушений поставити під сумнів компетентність нашого лектора? У тому, де йшлося про зникнення з поверхні Землі деяких видів тваринного життя. Я не дилетант і виступаю тут не як популяризатор, а як учений, наукова сумлінність котрого змушує його строго триматися фактів. І тому наполягаю на тому, що пан Волдрон дуже помиляється, коли стверджує, ніби так звані доісторичні тварини зникли з лиця Землі. Йому не доводилося бачити їх, але це ще нічого не означає. Вони справді є, як він сказав, нашими пращурами, але не лише пращурами, додам я, але й сучасниками, яких можна спостерігати в усій їхній своєрідності – відразливій і страшній своєрідності. Для того щоб продертися в ті місця, де вони живуть, потрібні лише витривалість і сміливість. Тварини, котрих ми відносили до юрського періоду, чудовиська, яким нічого не варто роздерти на частини та поглинути найбільших і найлютіших із наших ссавців, існують досі… (Вигуки: «Нісенітниця! Доведіть! Звідки ви це взяли? Це ще питання!») Ви мене питаєте, звідки я це узяв? Знаю це, бо побував у тих місцях, де вони живуть. Знаю, бо бачив таких тварин… (Оплески, оглушливий галас і чийсь голос: «Брехун!») Я брехун? (Одностайне: «Так, так!») Здається, мене назвали брехуном? Нехай ця особа підійметься з місця, щоб я міг її побачити. (Голос: «Ось він, сер!» – і над головами студентів злітає маленький чоловічок в окулярах, абсолютно нешкідливий на вигляд, котрий люто відбивається.) Це ви наважилися назвати мене брехуном? («Ні, сер!» – верещить той і, немов паяц, пірнає вниз.) Якщо хтось із присутніх сумнівається в моїй правдивості, я охоче побалакаю з ним після засідання. («Брехун!») Хто це сказав? (Знову невинна жертва злітає високо в повітря, відчайдушно відбиваючись від своїх мучителів.) Ось я зараз зійду зі сцени, і тоді… (Дружні вигуки: «Просимо, друже, просимо!» Засідання на кілька хвилин переривають. Голова схоплюється з місця і махає руками, наче диригент. Професор остаточно розлючений – він стоїть, випнувши бороду вперед, багряний, із роздутими ніздрями.) Усі великі новатори знали, що таке недовіра натовпу. Недовіра – це тавро дурнів! Коли до ваших ніг кладуть великі відкриття, вам бракує чуття, бракує уяви, щоб їх осягнути. Ви здатні лише поливати брудом людей, котрі ризикували життям, завойовуючи нові простори науки. Ви проклинали пророків! Галілей, Дарвін і я… (Тривалі вигуки і повний безлад у залі.)
Все це я витягнув зі своїх
