хвіст. Дайте мені лише інформацію, й я раз і назавжди затаврую цього індивіда. «Професор Мюнгґавзен» – що скажете про такий заголовок? «Воскреслий Каліостро». Згадаємо всіх містифікаторів і шарлатанів, яких знала історія. Він у мене отримає на горіхи за всі свої шахрайства!
– Я б не радив, сер.
– Чому?!
– Тому що Челленджер зовсім не шахрай.
– Як! – заревів МакАрдл. – Ви що, повірили його вигадкам про мамонтів, мастодонтів і морського змія?
– Та ні! Про це у нас і мови не було. Але мені тепер зовсім ясно, що Челленджер може внести щось нове в науку.
– Тоді про що метикуєте? Сідайте і пишіть статтю.
– Я б і радий написати, та він зобов’язав мене зберігати все в таємниці і лише за цієї умови погодився спілкуватися зі мною.
Я виклав кількома словами розповідь професора.
– Бачите, як просуваються справи?
Мармиза МакАрдла скисла в глибокій недовірі.
– Тоді займімося тими зборами, пане Мелоун, – сказав він нарешті. – Вже в них і поготів немає нічого секретного. Інші газети навряд чи ним зацікавляться, тому що про лекції Волдрона писали вже сотні разів, а про те, що там наміряється виступити Челленджер, ніхто і не підозрює. Якщо нам пощастить, то таки отримаємо сенсаційний матеріал. У будь-якому разі їдьте туди і надайте мені докладний звіт. До дванадцятої години притримаю для вас вільний стовпчик.
Мене чекав копіткий день, тому вирішив пообідати в клубі раніше, запросив за столик Генрі Тарпа і коротко вибовкав йому про свої пригоди. З його худого смаглявого обличчя не зникала скептична усмішка, а коли я зізнався, що професор переконав мене у своїй правоті, Тарп не витримав і гомерично зареготав.
– Любий мій друже, таких див у житті не буває! Хто таке бачив, аби люди випадково натикалися на найбільші відкриття, а потім втрачали всі речові докази? Вигадки краще вдаються романістам. Щодо спритних витівок ваш професор заткне за пояс усіх мавп у зоопарку. Адже це ж неймовірний ідіотизм!
– А художник-американець?
– Вигаданий персонаж.
– Я ж особисто бачив його альбом!
– Та це альбом Челленджера.
– Отже, ви підозрюєте, що це він намалював?
– Ну, звісно! А хто ж іще?
– А світлини?
– Та на них нічого не второпати. Ви ж самі кажете, що розгледіли лише якусь птаху.
– Птеродактиля.
– Аякже, якщо вірити його словам. Вас загіпнотизували та переконали.
– Ну, а кістки?
– Першу він витягнув із рагу, а другу змайстрував власними руками. Потрібні лише певна кмітливість і знання справи, а тоді все що завгодно сфальсифікуєш – і кістку, і фото.
Мені стало якось незатишно. Може, я й справді занадто захопився? Раптом мені спала на гадку щаслива думка.
– Ви підете на цю лекцію? – поцікавився я.
Тарп
