величезному просторі один дослідник виявить те, чого могли не помітити його попередники.
Пан Саммерлі заперечив із квасною міною, що він щось чув про різницю між Темзою й Амазонкою, яка полягає в тому, що будь-яке твердження щодо першої легко можна перевірити, чого не можна сказати про другу. Він був би надзвичайно зобов’язаний професору Челленджеру, якби той вказав, під якими градусами широти та довготи лежить та місцевість, де живуть доісторичні тварини.
Професор Челленджер відповів, що досі він утримувався від оприлюднення цієї інформації, маючи на це вагомі підстави, але зараз, звісно, з певними застереженнями – він готовий надати її комісії, обраній аудиторією. Можливо, пан Саммерлі погодиться увійти в цю комісію й особисто перевірити правильність твердження професора Челленджера?
Пан Саммерлі. Ще б пак, погоджуюся. (Бурхливі оплески.)
Професор Челленджер. Тоді я зобов’язуюся надати всю необхідну інформацію, яка допоможе вам дістатися до місця. Але, оскільки пан Саммерлі має намір перевіряти мене, то вважаю справедливим, аби його також хтось перевіряв. Ніде правди діти, подорож буде пов’язана з багатьма труднощами та небезпеками. Пану Саммерлі потрібен молодший супутник. Можливо, бажаючі знайдуться у цій залі?
Ось так неждано-негадано настає перелом у житті людини! Чи міг я подумати, входячи в цю залу, що опинюся на порозі найнеймовірніших пригод, таких, які мені навіть не снилися! Але Ґледіс! Хіба не про це вона торочила? Ґледіс благословила б мене на такий подвиг. Я схопився з місця. Слова самі собою зірвалися у мене з язика. Мій сусід Генрі Тарп тягнув мене за маринарку та шипів:
– Сядьте, Мелоуне! Не клейте з себе дурня при такій купі люду!
Тієї ж миті я побачив, як в одному з перших рядів піднявся високий рудуватий чолов’яга. Він сердито блиснув на мене очима, але я не здався.
– Пане голово, я хочу їхати! – повторив я.
– Ім’я, ім’я! – вимагала публіка.
– Мене звати Едвард Данн Мелоун. Я репортер «Дейлі ґазетт». Слово честі, буду цілком неупередженим свідком.
– А ваше ім’я, сер? – звернувся голова до мого суперника.
– Лорд Джон Рокстон. Я бував на Амазонці, добре знаю ці місця і тому маю всі підстави пропонувати свою кандидатуру.
– Лорд Джон Рокстон набув світової слави як мандрівник і мисливець, – сказав голова. – Але участь у цій експедиції представника преси була б не менш бажаною.
– В такому разі, – заявив професор Челленджер, – пропоную, щоб ці збори уповноважили обох цих джентльменів супроводжувати професора Саммерлі в його мандрівці, метою якої буде розслідування правильності моїх слів.
Під вигуки й оплески всієї зали наша доля була вирішена, й я, приголомшений величезними перспективами, які раптом відкрилися в моєму житті, змішався з людським потоком, що хлинув до дверей. Вийшовши на вулицю,
