що потрібно чинити, а чого уникати!
І поміж філософів виник новий поділ. Одні й надалі стверджують, що почуття обов’язку, розрізняння злого та доброго, потяги моральної природи закладені в людстві як такому, становлячи апріорне ядро його інтелектуального укладу. Інші оголошують про нову науку, згідно з якою сумління, альтруїстичні почуття, етичні переконання є результатом статевого добору та інших чинників, котрі спричинюють еволюцію, як і особлива будова тварин. Моральною, на їхній погляд, є кожна дія, яка сприяє збереженню власного життя та збереженню виду, до якого належать, і водночас створює такі умови за яких згадані дії окремих індивідів не спричиняють конфліктів.
Отже, кожному рівню розвитку, на якому в той час перебуває певна група людей, відповідає інша етика; адже племена дикунів, які живуть в інших умовах, аніж цивілізовані народи, якщо хочуть зберегти своє індивідуальне та суспільне існування, змушені чинити в інший спосіб, аніж люди, котрі знаходяться на вищому рівні розвитку. А ми, які пишаємося наявністю найвищої етики, етики Христової, тільки через те вважаємо її істинною етикою, що вказані нею дії найкраще відповідають умовам нашого існування. Прийде час, а на думку деяких цей час вже надходить, коли Христова етика буде змушена поступитися місцем для іншої етики, правила якої краще від євангельських узгоджуватимуться з новими умовами існування, до яких прагне вічно змінний світ і людство. Апостоли цієї нової етики живуть серед нас, а керує ними Ніцше.
Не підлягає сумніву, що існує основний факт, на який покликаються послідовники цієї «відносної» чи «прогресивістської» етики, факт, що етичні погляди є різними в різних народів і що навіть із плином часу вони змінюються в того чи іншого народу. є народи, в яких убивають старих і немічних, в яких ані крадій-ство, ані рабство в нікого не викликає докорів сумління. Етнологія та антропологія рясніють прикладами такого роду. Але щоб переконатися в цьому факті, не потрібно глибоких знань і далеких подорожей – достатньо відкрити очі й поспостерігати довкола себе. Охоплений своїми ідеями анархіст без вагання кидає бомбу в будівлю законодавчого органу і цілком переконаний, що здійснив чин, за який майбутні покоління його прославлятимуть. В Європі є люди, котрі без найменшого вагання використовують складне становище ближнього, збагачуючись його працею, а зробивши його передчасно калікою, висунувши надто високі вимоги, віддають його на поталу злиднів і голодної смерті. Не бракує і серед «порядних» людей тих, хто позбавляє жінок і дітей опікуна та годувальника, коли той не може оплатити суму, котру програв у карти, бо так наказує «честь», а сумління мовчить. Яка безодня відділяє їх від тих, котрі мають стільки моральної сили пробачати від щирого серця тому, хто їх ображає чи обмовляє, справедливо ділитися прибутком з тими, хто їм допоміг отримати його, і щоб радше погодилися бути покривдженими, аніж кривдити інших? Справді, в моральних поглядах серед нас самих виникають суперечності не менші,
