судження іншого виду, від яких нас знання почасти звільнило, а почасти лише зараз починає звільняти. Такими хибними судженнями були переконання про можливість віднайдення квадратури кола, або можливість створення вічного двигуна – таким хибним судженням є переконання, буцімто можна знайти таку форму суспільного устрою, яка б однаково задовольняла усіх людей. Знання – мірою свого розвитку – звільняє нас від такого виду хибних суджень; кожен його крок вперед звільняє людство від тої чи іншої примари, яка тяжіє над ним. Зрештою, кожен з нас має не одну примару, яка отруює йому життя. І нам здається, що ми маємо право вимагати, аби інші люди у своїх судженнях, переконаннях, намірах і захопленнях погоджувалися з нами. Де ми бачимо відмінність у поглядах, там стараємося наш погляд накинути іншому, а коли нам це не вдається, коли інший залишається при своєму, починаємо якось менш приязно, ніж перед тим, дивитися на нього, навіть починаємо відчувати до нього зневагу, вважаючи, що йому бракує або достатнього рівня інтелекту, або освіти, або навіть підозрюючи його у злій волі. Звідси залишається лише один крок до засудження такої людини. Таким чином уся наша поведінка такого виду ґрунтується на фатальній помилці, психологічно зрозумілій, але аніскільки цим не виправданій; на хибному судженні, що те, що ми робимо, мислимо, чуємо, любимо, чого хочемо, прагнемо – краще, цінніше, важливіше, ніж те, що мислять, чують, люблять, чого прагнуть і хочуть інші. Так здається кожному з нас, і тому так важко людям порозумітися. Але щойно ми спроможемося піднятися до ґрунтовного знання про наше місце серед інших людей, щойно усвідомимо, що а priori, ми не маємо жодного права вважати свою думку кращою за думку іншого, свою волю ціннішою за волю інших, ця примара, яка походить із несправедливих претензій до нашого оточення, повинна зникнути, і тоді ми відчуваємо дивовижну легкість і свободу духу та дії. Тоді також зрозуміємо велику правду, яку відкриває нам французьке прислів’я: tout comprendre, c’est tout pardoner. Хто все розуміє, той все пробачає; це означає: не засуджує іншого, нічого не ставить йому на карб, не хвилюється, не гризеться, не казиться і не кидається, коли інший не робить того, чого він хоче, або коли чинить наперекір його намірам.
Але цей принцип можна застосовувати не лише до людей, але й до всього світу, з яким ми стикаємося у нашому житті. Бо не лише люди часто руйнують наші плани, але до цього спричиняється також і так званий перебіг подій, так звана доля, до цього спричиняються обставини, умови, стосунки тощо. І знову ми потребуємо ґрунтовного знання про те, в яких межах ми можемо впливати на цей перебіг подій, і де закінчується наша над ним влада. Всяка боротьба зі своєю долею, всяке відчуття незадоволення, скривдженості, всяке биття головою об стіну, є проявом хибного судження, нібито це могло щось у даному становищі змінити. А тим часом це все лише утруднює нам точне орієнтування у даному становищі і вибір засобів, які могли б принаймні згладити його негативні сторони. Той же, хто знає, що стурбованість і сум,
