царини досліджень, яка найменше піддається стороннім впливам, не може бути відданим членом жодної з охарактеризованих вище організацій, бо інакше він може наразитися на серйозні конфлікти, якщо така організація виразить свою думку не щодо окремих наукових проблем, а щодо справ науки загалом, її незалежності, її ролі і призначення в житті народів і людства.
13. Не забуваючи про свою шляхетну місію і намагаючись якомога наполегливіше виробляти в собі потрібні для її здійснення внутрішні передумови, професор і доцент Університету також уникатимуть всього, що б могло викликати в оточення припущення начебто об’єктивні знання не були для них дороговказом в їхньому житті й роботі, що б могло таким чином підірвати довіру до їхньої глибокої наукової неупередженості. Отже, вони не будуть діяльними на таких теренах, доступ до яких зумовлений покорою певним доктринам, гаслам, програмам, які не тільки не є результатом наукового дослідження, а й в умах, вишколених методами такого дослідження, повинні викликати глибокі сумніви чи прямо поставати як хибні. Вимога, щоб слуга об’єктивної істини утримувався від усього, що б могло накликати на нього підозру, наче б він не ставив її понад усе, видається надто суворим постулатом. Але той, хто насправді у здобуванні та проголошуванні об’єктивної істини бачить мету свого життя, хто насправді є, як то кажуть, людиною науки, вченим у найповнішому і найпрекраснішому значенні цього слова, той зуміє бути глухим до нашіптувань різних амбіцій та встоїть перед спокусою розігрування будь-якої ролі там, де зовсім не йдеться про істину, але про владу, про впливи, про посади, про почесті і звання або просто – про гроші!
14. І не треба також від людей науки, якими є професори і доценти Університету, вимагати, щоб вони діяли у тих сферах, які не узгоджуються з їхньою гідністю, не треба їх звинувачувати у відсутності громадянського почуття, якщо вони цього не роблять. Адже від митця не вимагається, щоб він діяв поза своєю майстернею і не ставиться йому в провину, що він живе винятково для свого мистецтва, для своєї творчості. Навпаки, це вважається цілком нормальною річчю, і навіть бажаною; тому що, створюючи твори мистецтва, митець служить водночас народу та суспільству. Так само діють професор і доцент Університету, здобуваючи наукову істину і виголошуючи її словом і друком.
15. Але так само, як кожний, хто створює позитивні цінності, професор і доцент Університету служать не тільки власному суспільству та є громадянами не тільки свого народу і своєї держави. Вони належать до великої республіки учених, що простягається через всі цивілізовані народи земної кулі. Ця республіка не має писаних законів, немає в ній жодних влад, наділених якою-небудь фізичною силою; стаючи її громадянином, ніхто їй не присягає ні на лояльність, ні на вірність. Усе це є зайвим; місце зовнішніх і примусових засобів, які стережуть цінності цієї республіки, займає абсолютна відданість об’єктивній істині, усвідомлення
