виразним свідченням Декарта перцепція є тільки передумовою судження70. Для того, щоб утворилося судження, згідно з Декартом потрібні чотири речі: ідеї, перцепція, вибір волі, підтвердження або заперечення. Волю детермінує або ясність і виразність перцепції, або віра, об’явлена Божою благодаттю71 (хоча Декарт вживає вираз «perception» в подвійному розумінні, немає сумнівів щодо того, що він означає у критерії72).
Якщо перцепція не належить до класу афектів, принаймні в тому розумінні, в якому вираз «perception» вжитий в критерії істини, і якщо її не можна зачислити до одного класу зі судженням (бо тоді повинні були б існувати істинні і хибні перцепції, тобто такі, які мають ознаки, котрі Декарт резервує винятково для суджень), то ще залишається можливість віднести перцепцію до класу ідей73. Ідея у Декарта означає уявлення, він називає її «tamquam imago rei»74, а також «res ipsa cogitata, quatenus est objective in intellectu»75. Коли, отже, ідея є тотожною з уявленням, то згідно з Арно напрошується розуміння перцепції як акту уявлення. Але і це не вдається, якщо потрібно погодитися, що існують змісти уявлень, які даються за допомогою відчуттів76, тоді як у Декарта уявлювання є дією душі, а не відчуттів.
Може тоді перцепція є рівнозначною з уявленням як змістом уявлення? Цьому суперечить вже сама граматична форма виразу «перцепція», який означає певну дію. Але, що ще важливіше, цьому поглядові суперечить також така обставина: якщо б ідея і перцепція означали те саме, то їх роль у процесі судження була б однаковою. Але насправді усе навпаки. Ідеї є основою судження, вони є предметом, про який щось стверджується чи заперечується, а перцепція є тим, що схиляє волю до судження; вживаючи визначення самого Декарта: ідея є «materia», а перцепція – «ratio», судження77.
Якщо перцепція не є ані афектом, ані судженням, ані ідеєю, то вона не належить до жодного з цих трьох основних класів, які охоплюють собою усі психічні явища і які Декарт перелічує в третій «Медитації». Тому також Брентано говорить про гібридний характер перцепції у Декарта78, оскільки вона усе-таки є психічним явищем. Те, що перцепцію не вдається віднести до жодного з цих трьох класів, можна пояснити тільки припущенням, що Декарт не розпізнав її суті. Отже, що означає «перципувати»? Чи, можливо, Декарт замість «percipere» вживав інші вирази, які у відповідному контексті означали б те саме, але залишали б менше місця для непорозумінь? І дійсно, Декарт у тому самому контексті і значенні, в яких він послуговується терміном «percipere» вживає слова «animadvertere», «apprehendere» i «deprehendere»79
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала,
Пор. F. Brentano, Vom Ursprung sittlicher Erkenntnis, Leipzig 1889.
«Слід зазначити, що чіткість, чи ясність, від якої наша воля може зрушитися до погодження, може бути двоякою: одна – від природного світла, інша – від милості Божої. Тож якщо в народі мовиться, що віра стосується невідомого, то це розуміється лише щодо речі чи щодо матерії, про яку йдеться, а не так, що формальне поняття, яким ми охоплюємо все, що стосується віри, є невідомим» (Resp. II, с. 69).
Емоції можуть називатися перцепціями, оскільки це слово загально приймається для позначення усіх роздумів, які не є діями душі чи побажаннями, але не тоді, коли використовується для позначення очевидних понять.
На тему Декартової класифікації психічних явищ, яка лежить в основі таких міркувань, вичерпно пише Брентано в згаданій праці.
Med. III.
Resp. ad I object.
Ideae sensu perceptae. (Med. VI, c. 33).
Пор. з підсторінковим покликанням 70.
F. Brentano, op. cit.
«Також геометри могли б звернути увагу на багато чого іншого в його (трикутника) ідеї» (Resp. X, с. 221). Подібно Ibidem, с. 223 і Princ. phil. I. 22. «Я розумію все, що міститься в ідеї трикутника» (Resp. I, с. 53). «Це я розумію більш змішано і туманно» (Med. IV).
