вшись із яйця, поїдали одна одну.
Хижаки поїдали травоїдних, а яйця їли навіть зі ще більшим апетитом.
Щоправда, травоїдні на паші теж ковтали яйця менших від себе істот, але то ж мимохіть…
Та навіть найдрібніші комашки – хіба й ті не жерли яйцекладок одне в одного?
Кожна жива істота, вигодувана кров’ю в яйці, жила, поїдаючи живе – чи то рослину, чи то плоть; власне, вона й народжувалася для того, щоб їсти живе.
Отже, жодне яйце не було невинним.
З кожного вилуплювалася тварина, і, хоч би якою вона була, вона мусила вбивати, аби жити та врешті-решт померти.
Так уже повелося.
Ніхто не міг жити, харчуючись камінням. Щойно вилупившись із яйця, кожна жива істота знала про це.
Він теж вилупився хижаком.
Як і всі живі істоти, він теж їв живих істот, особливо полюбляв яйця. Але він швидко зрозумів, що йому замало просто їсти вбитих живих істот.
Його яйце було запліднене не так, як усі.
Він вбиватиме навіть тоді, коли не збирається їсти; він зробить убивство своїм обов’язком, звеличить цей обов’язок і почуватиметься щасливим, чинячи так, як належить.
Він народився вбивцею; робив практично так само, як і всі живі істоти; але він, принаймні, вбивав не навмання, він слугував певній меті.
Бо він був людина.
А зверхність людей над іншими тваринами полягає в віковічному вмінні вбивати заради чогось іншого, крім поживи.
Цю рушійну силу називали розумом.
І він був дуже розумний.
Янгол необхідного зла.
Втілення самої природи.
Сміттяр, що прибирає все непотрібне, трухляве.
Для когось він лицар, для когось – найманий убивця.
Та хоч би ким і чим він був, в очах решти він був Легіонер, у своїх очах – Ніхто.
Відтоді, як він повернувся з війська, минуло три місяці, як помер батько – два.
Дві сестри, мати, боргів по горло.
Мрія про університет пішла в небуття разом із батьком. Але й роботи не було.
Був сніжний зимовий вечір, коли всі сидять по домівках. А в них тієї домівки: комірчина, мов горошина, вітальня, мов квасолина, та пічка посередині. По одному підкидалися полінця – їх-бо обмаль, а на пічці кипіло диво дивне – «весільний суп», юшка на йогурті, до якої мати – вони навіть не спитали звідки – роздобула трохи м’яса.
Коротко кажучи, все було готове для того кривавого весілля, на яке він мав потрапити.
Збиралися сідати до супу, коли у двері подзвонили. У двері до бідних хлопців, які мають стати «янголами смерті», стукають холодними зимовими вечорами.
Це прийшов або хтось із друзів сім’ї – цивільний, або ж офіційна особа, яка стежила за хлопцем, поки той був у війську, оцінювала його.
В його випадку вирішальним стало майстерне володіння штик-ножем. Когось вибирали за володіння вогнепальною зброєю, когось – холодною… Але врешті-решт вони опановували її будь-яку, і навіть голі руки обраних теж ставали зброєю!
У двері дзвонив комісар, товариш небіжчика-батька.
Гість не відмовився від юшки.
Потім відійшли в куток на чоловічу розмову.
Він пройде підготовку. Працюватиме на благо Батьківщини, нації, мусульман, держави, коротко кажучи – на благо СПРАВИ.
Його забезпечать усім необхідним, йому не бракуватиме грошей, але – ніяких відомостей, платні, працевлаштування, посади.
Якщо схоплять або вб’ють – він на державу не працює, його ніхто не знає.
Але про матір і сестер, хай би там що сталося, подбає Організація.
Одразу сплатяться борги, пофарбуються стіни, забулькає в каструлі юшка, сестри підуть до школи. А якщо і вб’ють його, то все це нікуди не подінеться, родина регулярно, щомісяця отримуватиме гроші, лиха не знатиме; та й без помсти не залишать – все буде зроблено як треба.
Таким був одвічний закон тих, хто працював заради свого народу, мусульманської громади, невмирущості держави2; коротко кажучи – заради СПРАВИ.
Вперше після смерті батька йому по-батьківськи довіряють, доручають справу, знімають із плечей тягар взамін на самоповагу, наділяють його важливою місією, дбають про сім’ю.
Тут молодість, тут небезпека, шал, відчуття власної вищості.
Що ще треба?
Спершу
Такий перелік є цілковитим витвором уяви.–
