Діти, сповиті турботливими батьками, не плачуть, коли їхній організм перегрівається. Ті, хто виживають, часто відкушують кінчик язика або серйозно ушкоджують рогівку, коли починають завзято терти очі. Дорослі з цією хворобою часто вкриті рубцями і мають неодноразові переломи кісток. Щодня вони мають оглядати свої тіла на наявність пошкоджень. Виявлення синців, порізів або опіків – єдиний спосіб зрозуміти, що вони поранилися. Апендицит та інші внутрішні хвороби викликають особливу занепокоєність – люди з CIPA часто не відчувають жодних симптомів, доки проблема не вбиває їх.
Проте, хто з нас хоча б раз у житті не бажав би опинитися на місці Ешлін?
Звісно, це легко – бачити лише переваги цього стану. Більше жодних неприємностей. Ніякого страху в кабінеті дантиста. Життя, позбавлене хвороб і травм. Жодного головного болю або обмежуючого болю в попереку. З точки зору охорони здоров’я і втрати продуктивності праці, біль обходиться США десь у 560–635 млрд доларів щорічно. 15 % американців щодня стикаються з хронічним болем, і немає жодних сумнівів у тому, що більшість із них залюбки помінялися б місцями з Ешлін.
Один зі злочинців у бестселері «Дівчина, яка гралася з вогнем» («The Girl Who Played with Fire») мав СIPA, і це було подано в романі як суперсилу. Маючи навички професійного боксера і не відчуваючи болю, він, здавалося б, непереможна сила і жахливий ворог.
Це викликає серйозніші питання: коли наші слабкі сторони дійсно є сильними? Чи краще бути особливим, маючи і недоліки, і надздібності? Чи живемо ми кращим життям, не порушуючи рамки можливого? Зазвичай нам рекомендують уникати ризикованих дій, але чи дійсно гра за правилами є «правильною», і шлях без ризику, без злетів і пускань у крайнощі є шляхом до успіху… чи все ж до посередності?
Щоб вирішити цю головоломку, давайте спочатку подивимося на тих, хто дотримується правил і робить усе «як слід». Що відбувається з кращими випускниками шкіл? Це ж мрія батьків. Мама каже: «Навчайся старанно – матимеш успіх». І дуже часто мама має рацію.
Але не завжди.
Карен Арнольд, дослідниця з Бостонського коледжу, простежила шлях 81 випускника-відмінника середньої школи від закінчення і далі, щоб побачити, що стає з тими, хто здобуває академічну освіту. 95 % тих, що вступили до коледжів, мали середній бал 3,6, до 1994 року 60 % отримали ступінь магістра. Мали місце суперечки щодо того, чи гарантує успіх у середній школі успіх у коледжі. Майже 90 % будують професійну кар’єру, 40 % з яких обіймають провідні посади. Вони надійні, послідовні й добре пристосовані, та за всіма показниками більшість із них задоволені життям.
Але скільки з цих успішних випускників прагнуть змінити світ, правити ним чи залишити слід в історії? Здається, відповідь очевидна – жоден.
Коментуючи траєкторії успіху своїх піддослідних, Карен Арнольд зазначила: «Незважаючи на те що більшість із них мають значні професійні досягнення, переважна більшість колишніх випускників середньої школи в дорослому віці зі своїми досягненнями не посідають топових позицій». У іншому інтерв’ю Арнольд додала: «Відмінники навряд чи будуть піонерами прогресу…
