чотирьох вершників. «І чому не вигадають таку зброю, яка стріляє безперервно? Яку не треба щоразу заряджати. Зараз перестріляв би їх усіх!» – досадливо подумав чоловік, тримаючи напоготові рушницю та пістолі, проте вичікував, спостерігаючи за супротивниками.
Вершниками були Кирик та три найвідданіші Пушкареві джури. Кирик уважно оглянув садибу, а потім наказав:
– Ось що, хлопці, дійте так, як я вам раніше пояснював. Тільки дійте швидко! Якщо хтось вискочить з полум’я, то безжально вбивайте.
– Щось занадто тихо! Навіть вогників не видно! Краще пересвідчитися, що вони вдома, – промовив один із чоловіків.
– Ти хочеш скуштувати Омелькових куль? – запитав Кирик. – Вони вдома і сплять. Їм нема куди йти посеред ночі! Та й повірили вони моєму хлопцеві. Починайте!
Чоловіки об’їхали навколо палісаду – Омелько здогадався про це, почувши гавкіт собак, який переміщувався за лихими гостями. Джури, видершись на паркан, вправно підстрелили з татарських луків двох собак, стріляючи на звук. «Ах ви ж, бісові діти! – з невимовною гіркотою прошепотів він, почувши, як клацнули тятиви та свиснули стріли і як двоє песиків вискнули від болю й затихли. – Щоб ви всі на осиках повісилися, наче той Юда, а ваші діти на кутні засміялися!» Підпаливши наконечники стріл, джури знову натягли луки. Стріли, неголосно просвистівши у нічній тиші, приземлилися на очеретяний дах. І густий морок, що охоплював садибу, спалахнув невеличкими вогниками, які розгоралися, ставали більшими, повзли по даху, із жадібністю пожираючи сухий очерет на своєму шляху. «А щоб ваші діти це на собі побачили! Кров би вас нагла залляла, сучі ви діти!» – шепотів Омелько, зрозумівши, що задумав Кирик.
Пожежа потроху розгорялася, і полум’я охопило увесь дах. Серце Омелька стислося від жалю – згадалося, з якою радістю покійний господар будував цю хату на своєму власному, чесно заслуженому шматочку землі, як оселився тут з молодою дружиною, пишно відсвяткувавши новосілля, як по цьому обійстю бігали та пустували маленькі Демко, Олеся та Левко. Проте Омелько сидів тихо на своєму дубі – він зрозумів, що мерзотникам варто надати можливість безперешкодно виконати свій план. Все одно вони не здогадуються, що підпалили порожню хату! Ліпше нехай вважають їх усіх мертвими, ніж пустяться в погоню за Олесею та Левком.
А хата вже горіла яскравим полум’ям. Вогонь ревів, бушував, осяюючи все навколо, і Омелько навіть захвилювався, що його помітять. Але Кирик не дивився вгору – він, мов зачарований, не зводив очей з полум’я та густого диму, що піднімався над пожарищем.
– Чому ніхто не вибігає? – запитав один із джур. – Невже вони не відчули вогню?
– Могли вчадіти, бо міцно сплять – уже скоро світати почне, і зараз сон найміцніший, – додав інший. – Дивись, скільки диму! А пожежа почалася з даху, тому хата наповнилася димом і…
І тут дах з моторошним тріском обвалився,
