біля дверей стоять двоє чоловіків. Він узяв із рук господаря ліхтар і посвітив на них. Це були ті, кого він уже зустрічав сьогодні, їх звали Артур та Єремія. Вони віддали честь. Згадавши роки, проведені у війську, ці щасливі часи, К. засміявся.
– Хто ви? – запитав і перевів погляд із одного на другого.
– Ваші помічники, – відповіли вони.
– Це помічники, – тихо підтвердив господар.
– Як? – запитав К. – Ви – мої старі помічники, які мали приїхати після мене і на яких я чекаю?
Вони підтвердили.
– Гаразд, – сказав К., трохи подумавши. – Добре, що ви приїхали. До речі, – продовжив після невеликої паузи, – ви сильно запізнилися. Це недбальство з вашого боку.
– Це досить далеко, – сказав один.
– Досить далеко, – повторив К., – але я зустрів вас дорогою із Замку.
– Так, – сказали вони без детальніших пояснень.
– Де інструменти? – запитав К.
– У нас немає, – відповіли вони.
– Інструменти, які я вам довірив, – уточнив К.
– У нас немає, – повторили вони.
– Ну що за люди! – обурився К. – Ви вмієте міряти землю?
– Ні, – зізналися помічники.
– Але якщо ви мої старі помічники, то мусите вміти, – сказав К. і підштовхнув їх поперед себе до будинку.
Вони сиділи втрьох і мовчки пили пиво в заїзді за невеличким столом. К. – посередині, справа і зліва його помічники. У залі, як і вчора ввечері, був зайнятий окрім їхнього лише один стіл, за ним сиділи селяни.
– Важко з вами, – сказав К. і вкотре вже порівняв їхні обличчя. – Як я маю вас розрізняти? У вас тільки імена різні, а все решта схоже, як… – він мимоволі затнувся, але потім продовжив: – У всьому решта ви схожі між собою, як змії.
Вони засміялися.
– Нас завжди без проблем розрізняли, – сказали вони, виправдовуючись.
– Я вам вірю, – сказав К. – Бо сам був свідком цього, але я бачу вас своїми очима, і вони вас не розрізняють. Тому я буду поводитися з вами, як із однією людиною, і називатиму Артур, так звати одного з вас, тебе, чи не так? – запитав К. одного з помічників.
– Ні, – сказав той. – Мене звати Єремія.
– Це не має значення, – сказав К. – Я називатиму вас обох Артурами. Якщо я пошлю куди-небудь Артура, ви підете вдвох, дам Артурові якесь завдання, ви виконуватимете його разом, це матиме суттєвий недолік, бо я не зможу використовувати вас для різних робіт, зате буде й перевага, бо за все, вам довірене, будете відповідати разом і нероздільно. Як саме ви поділите між собою роботу, мені все одно, але спихати один на другого вам не вдасться, я цього не слухатиму, бо ви для мене – одна людина.
Вони трохи подумали і сказали:
– Це для нас було б украй неприємно.
– Ясна річ, – сказав К. – Це й повинно бути вам неприємно, але так воно буде.
Уже кілька
