цієї небезпеки ніхто не міг його захистити. Не випадково він усюди ходив озброєний. Але тієї ночі був уже у халаті. Оскільки міст підняли, він вважав, що перебуває в безпеці.
– Я хотів би точніше розібратися в часовій послідовності, – промовив Мак-Дональд. – Шість років тому Дуґлас залишив Каліфорнію. Ви відбули за ним наступного року?
– Авжеж, наступного.
– Якщо він був одружений п’ять років, то ви повернулися в Англію ще до весілля?
– За місяць до вінчання. Я був його дружкою.
– А ви були знайомі з місіс Дуґлас до шлюбу?
– Ні, адже я тоді жив не в Англії.
– Але після цього ви часто її бачили?
– Я часто бачив Дуґласа, – Беркер холодно зиркнув на детектива. – Якщо ж зустрічався з нею, то лише тому, що неможливо навідувати приятеля, уникаючи контакту з його дружиною. Якщо ви припускаєте, що…
– Я нічого не припускаю, містере Беркер. Ставлю лише ті запитання, які потрібні, щоб збагнути справу. Містер Дуґлас схвалював вашу дружбу з його дружиною?
Беркер зблід, як сметана.
– Прошу не питати мене про таке! – крикнув він. – Як це стосується справи, яку ви розслідуєте?
– Я змушений повторити своє запитання.
– А я відмовляюся відповідати.
– Ви маєте право відмовчуватися, але ваша відмова і є відповіддю.
Беркер із хвилину помовчав. У його чорних очах читалася велика напруга думки. Несподівано він усміхнувся.
– Врешті-решт, джентльмени, ви справді лише виконуєте свій обов’язок, і я не можу перешкоджати вам. Прошу тільки не дошкуляти місіс Дуґлас всіма цими запитаннями. На її долю й так припало достатньо смутку. Змушений визнати, що бідний Дуґлас мав один-єдиний недолік – ревнощі. Він любив мене й обожнював свою дружину. Хотів, аби я приходив сюди й навіть часто посилав за мною. Але коли він бачив, як його дружина по-дружньому розмовляла зі мною, він неодноразово втрачав самовладання й навіть міг образити. Й, однак, ніхто у світі не мав більш люблячої, вірної дружини та відданого приятеля, ніж я.
– Ви ж знаєте, що обручку вбитого зняли з його пальця?
– Начебто так.
– Що хочете сказати цим «начебто»? Це ж безсумнівний факт.
Беркер уперше виглядав розгубленим і збентеженим.
– Коли я сказав «начебто», то, власне, хотів підкреслити його непевність. Адже не виключено, що Дуґлас сам зняв перстень.
– Проте зникнення каблучки вказує на те, що між шлюбом Дуґласа та злочином є певний зв’язок.
Беркер стенув плечима.
– Не бачу жодного зв’язку, – заперечив він. – Але якщо ви натякаєте, що це кидає тінь на репутацію місіс Дуґлас, то… – очі чоловіка гнівно блиснули, але він зусиллям волі стримав себе, – то ви на хибному шляху.
– Більше запитань не маю, – холодно сказав Мак-Дональд.
– А в мене є, – зауважив Шерлок Голмс. – Коли ви увійшли в кімнату, там горіла лише свічка на столі, правильно?
– Так.
– І
