Голмс.
– Саме так.
– «Пенсільванська зброярня», дуже відома американська фірма, – розшифрував Шерлок.
Мейсон поглянув на мого приятеля, як сільський лікар на фахівця з Гарлі-стрит.
– Без сумніву, ви маєте рацію, містере Голмс. Дивно, невже ви можете тримати у пам’яті назви всіх зброярень?
Голмс ніяк не відреагував на цю репліку.
– Звісно, це американська мисливська рушниця, – правив далі Мейсон. – Я десь читав, що спиляними мисливськими пукавками користуються в деяких штатах Америки. Це спало мені на думку ще до виявлення літер між стволами. Очевидно, чоловік, який прокрався в будинок і вбив його господаря, був американцем.
Мак-Дональд похитав головою.
– Це зовсім не очевидно, – сказав він. – Я досі не впевнений, що в оселі був чужинець.
– А як же вікно, кров на підвіконні, дивна картка, сліди чобіт у кутку, рушниця?
– Усе могли підлаштувати. Дуґлас був американцем або довго жив в Америці. Як і Беркер. Вам немає потреби вводити в будинок американця, щоб приписати йому всі ці чудасії.
– Емс, дворецький…
– Йому можна вірити?
– Він десять років служив у сера Чарльза Чендоса і надійний як скеля. Він жив у Дуґласа ще до того, як той орендував замок. Так от, Емс ніколи не бачив у будинку такої рушниці.
– Рушницю намагалися сховати, тому й спиляли люфи. Її легко можна було запхати в якусь валізу. Як Емс може бути впевнений, що такої рушниці не було в будинку?
– Однак у такому разі він хоча б раз її та й побачив.
Мак-Дональд знову похитав головою.
– Я все ж таки не певен, що жодної рушниці ніколи не було в цій оселі.
– Поділіться тоді з нами своїми міркуваннями, містере Мак, – пропросив Голмс з інтонацією мирового судді. – Цей чоловік – не грабіжник. Історія з перснем і картка вказують на навмисне вбивство з особистих міркувань. Чоловік прокрався в будинок із твердим наміром убити. Він знає, що, втікаючи, зіткнеться з труднощами, бо будинок оточений ровом із водою. Яку ж зброю обрати? Звісно, безшумну. Тоді він міг би сподіватися, скоївши вбивство, вислизнути у вікно та перебратися через рів. Сподіваюся, з такими міркуваннями погодяться всі. І погодяться з тим, що абсурдно було б принести з собою найгучнішу зброю, яка тільки існує. Чудово знаючи при цьому, що кожна людина в будинку щодуху примчить на постріл і виявить його ще до того, як він перебереться через рів.
– Авжеж, ви ґрунтовно продумали свою аргументацію, – задумливо мовив мій товариш. – Потрібні особливо вагомі докази зворотного. Скажіть, Мейсоне, коли ви досліджували зовнішній бік рову, то не виявили слідів, залишених людиною після прогулянки водою?
– Жодних слідів, містере Голмс. Однак краєм рову тягнеться кам’яне облицювання, вартувало б іще раз гарненько оглянути.
– Містере Мейсон, ви не заперечуватимете, щоб ми негайно ж вирушили
