style="font-size:15px;"> Убитий був украй спотворений. На грудях лежала дивна зброя: мисливська рушниця зі стволами, спиляними на фут від курків. Було ясно, що постріл зроблено з дуже близької відстані, тому заряд розвалив голову майже на шмаття. Курки були зв’язані дротом, вочевидь для того, щоб зробити одночасно постріл із обох стволів.
Полісмен розгубився від усвідомлення відповідальності, що лягла на його плечі.
– Ми нічого не чіпатимемо, поки не прибуде керівництво, – ледь чутно вимовив він, не зводячи очей із трупа.
– Нічого й не рухали, – повідомив Сесіл Беркер. – Усе залишилося в тому вигляді, в якому я це застав.
– Коли ви це знайшли? – спитав сержант, сягнувши по нотатник.
– О пів на дванадцяту. Я ще не роздягався й сидів біля каміна у своїй спальні, аж раптом почув постріл. Він не був гучний, а ніби чимось приглушений. Я одразу кинувся вниз. Минуло, мабуть, не більше тридцяти секунд, як я опинився в кімнаті Дуґласа.
– Двері були відчинені?
– Атож, розчахнуті. Бідолаха Дуґлас лежав так само, як його зараз бачите. На столі горів світильник.
– Нікого не бачили?
– Ні. Я почув, що місіс Дуґлас спускається сходами слідом за мною, і поквапився перегородити їй дорогу. Економка Еллен також прийшла, вона й відвела господиню. Потім з’явився Емс, і я повернувся з ним знову сюди.
– Але мені здавалося, що міст у садибі піднятий усю ніч?
– Він і тієї ночі був піднятий, поки я його не опустив.
– Тоді як убивця зміг утекти? Містер Дуґлас, ймовірно, сам укоротив собі життя.
– Я також спочатку так думав. Але погляньте, – Беркер відсунув фіранку: вікно виявилося відчиненим навстіж. – І ось іще! – Він показав на криваву пляму на підвіконні, схожу на слід чобота. – Хтось ставав сюди, коли вилазив.
– Гадаєте, він пробрався через рів?
– Інакше ніяк не можна.
– Отже, якщо ви опинилися в кімнаті за півхвилини після вбивства, то він мав би в цей час перебувати у воді.
– Я в цьому впевнений. На жаль, я не здогадався відразу ж підбігти до вікна. Його прикривала фіранка, і мені не спало на думку підняти її. Потім я почув кроки місіс Дуґлас і не міг допустити, щоб вона увійшла сюди та побачила увесь цей жах.
– Припустімо, – зауважив сержант, – що зловмисник утік через рів. Як він зумів потрапити в будинок, якщо міст був піднятий?
– На це запитання, – відказав Беркер, – я не маю відповіді.
– О котрій годині міст підняли?
– Близько шостої, – повідомив дворецький.
– А я чув, – зауважив полісмен, – що його зазвичай підіймають одразу ж після заходу сонця Цієї пори року, однак, темніє радше о пів на п’яту, ніж о шостій.
– У містера Дуґласа були гості до чаю, – пояснив Емс. – І я не міг
