ж пригостять.
Валерій привітався.
– А де ваше звичне «Слава Україні!»? – розчаровано запитав професор.
Валерій внутрішньо напружився. Він відчув, що саме тут криється небезпека.
– Я привітався так, як загально прийнято, – відповів він. – Саме так вітаєтесь і ви, пане професоре, чи не так?
– Звичайно, у нас вітаються саме так, але цей вираз офіційно встановлено у вас удома, – пояснив Особінський.
– У вас неправильні відомості, пане професоре! – заперечив Пшеничний. – Вираз «Слава Україні!», до речі, як обов’язковий введено тільки у військових формуваннях. Я так розумію, що ви проти цього.
– Звичайно, проти!
– Можна поцікавитись причиною вашого протесту?
– Ми не можемо прийняти вираз організації, оголошеної злочинною у Польщі.
– Тобто ОУН?
– Саме так.
– Хоч я можу заперечити й прочитати вам довгу і нудну лекцію про походження неприйнятного вам виразу, я цього не робитиму. Боюся, що вас не переконаю. Але, пане Особінський, мушу вказати вам на один факт, котрий ні ви, ні ваші прихильники не бажаєте помічати.
– Що ж, просвітіть нас, – запросив професор. – До речі, пригощайтесь!
– Ви дуже люб’язні! – подякував Валерій і взяв зі столу пухке печиво. – От ви, пане професоре, не бажаєте слухати, щоб мільйони українців, котрі живуть нині у Польщі, віталися гаслом «Слава Україні!». Але ви забули врахувати той факт, що Польща входить у Євросоюз.
– На відміну від вас!
– На відміну від нас, тому нам легше.
– Чому?
– А нам не обов’язково виконувати всі закони Євросоюзу, хоч ми і намагаємося це робити.
– Що ви маєте на увазі? – поцікавився Особінський. – До чого ви хилите? І до чого тут ваш улюблений вираз?
– Пане професоре, ви ніколи не задумувалися, чому у сусідній з вами Німеччині, котра також, як ви, є членом Євросоюзу, так багато іммігрантів з Близького Сходу, а тут їх немає? – запитав Пшеничний.
– А нам вас вистачає!
– Саме! – зрадів Валерій.
І професор Особінський зрозумів, що програв суперечку.
– Вам не подобаються вигуки «Слава Україні!» під своїми вікнами, хоч цей вислів за увесь сьогоднішній день уперше я почув саме від вас? Що ж, цілком поділяю вашу стурбованість! Але якщо ви не хочете чути «Слава Україні!», то вам доведеться змиритися з іншим висловом «Аллах акбар!». І повірте мені, на відміну від українців, тоді рота їм ви не закриєте.
На здивування присутніх, професор Лех Особінський не відповів нічого. Мало того, він навіть не прийняв участі у дебатах, які вважав своїм коником. Словом, перший день конференції пройшов спокійно… і нецікаво.
Повернувшись увечері до будинку Віхури, сам господар, а ще більше
