цегли. Суботнього ранку, нашвидкуруч перекусивши, він знову узявся до роботи. Робота спорилася, і Павло вже почав сподіватися, що навіть сьогодні встигне на останній вечірній автобус до села. Але «якщо якась неприємність може статися, вона обов’язково станеться». Цей принцип Мерфі спрацював на останній цеглині. Вона виявилася настільки твердою, що не піддавалася ударам зубила, а насамкінець просто розкололася на декілька частин. Це не засмутило Павла. Він вийняв осколки, щоб, приготувавши розчин, покласти назад, але тут із здивуванням помітив у стіні якусь нішу. Обережно придивившись, розгледів у темряві якийсь предмет. Здивований побаченим, Павло розчистив отвір і просунув у нішу руку. Пальці намацали якийсь прямокутний предмет, на дотик – невелику скриньку. На розчарування Павла отвір виявився занадто вузьким для того, щоб у нього пролізла скринька. Чоловік вийняв руку і задумався. Скринька, безумовно, належала першим власникам будинку і була покладена у нішу ще при будівництві. У таких місцях зазвичай ховали сімейні цінності, особливо у часи, коли над сім’єю нависала небезпека.
Павло роздумував. Як траплялося у його житті (хоч і не часто, але два-три випадки він міг пригадати), перед ним постав вибір. Можна, звичайно, плюнути на все, заліпити діру, сьогодні закінчити ремонт і вже увечері насолоджуватися теплом рідного дому.
«І все своє наступне життя картати себе за втрачену можливість дізнатися, що там лежить!»
Але тоді він не встигне закінчити все вчасно! Подумавши хвилину, Загородній так і не вирішив остаточно, що йому робити, але рука чомусь сама потяглася до зубила. Вирішивши, що це і є доля, Павло обережно продовжив відбивати цеглу, орудуючи по швах розчину. Він виявився ще твердіший, аніж цегла.
– Та що там додавали до тебе? – спересердя вигукнув Павло. – Яєчні жовтки чи яку біду?
Тим не менше його зусилля не минули даремно. Уже через годину отвір у стіні дозволив Павлові вийняти злощасну скриньку. Здувши з неї воїстину вікову пилюку, він уважно розгледів знахідку. Мовби звичайна коробка з-під взуття, але виготовлена з якогось важкого і твердого дерева. На одній стороні Павло зауважив отвір для ключа. Він потрусив скриньку. Всередині щось зашурхотіло.
Заінтригований Павло обережно обмацав нішу. Жодних ознак ключа. Це, зрештою, і не дивно. Навіщо тримати поруч із закритою скринькою ключ! Уже краще зовсім не закривати її!
Ще раз поглянувши на знахідку, Павло важко зітхнув, заховав знайдене на дно своєї сумки і повернувся до перерваної несподіваним чином роботи…
Він устиг до вечора закласти отвір, заштукатурити, почекав, поки штукатурка висохне, двічі покрити вапном «кольору морської хвилі» спочатку утворений круг, а затим, щоб не виникло жодних приводів для невдоволення, ще й всю стіну.
Коли Павло переконався, що стіна висохла і жоден навіть прискіпливий ревізор не знайде навіть натяку на брак, годинник показував першу годину ночі. Слушно припустивши, що у такий час турбувати
