водія і силі двигуна їхалося досить швидко, і вже за півгодини вони дісталися до місця. Віллу «Гаїті» знайшли легко. Це була красива двоповерхова вілла з просторою терасою, що виходила в сад, який прозирав через мереживний візерунок огорожі. На терасі сидів якийсь чоловік у піжамі і читав газети. Коли авто зупинилося біля хвіртки, чоловік підняв голову, і Дизма відразу впізнав полковника.
Той же, відповівши на уклін, довго вдивлявся в гостя примруженими короткозорими очима і лише тоді, коли Никодим був вже у хвіртці, полковник схопився і крикнув:
– Сервус! Боже мій, та це ж приборкувач Терковського! Вітаю, пане Никодиме, куди ви пропали? – полковник обома руками почав трясти руку Дизми.
– Моє шанування, пане полковнику, я сидів весь цей час у селі. Та вчора приїхав до Варшави, а дізнавшись, що можу вас тут знайти…
– Браво! Блискуча думка! Поснідаєте зі мною? Втім, ви, сільські жителі, встаєте з півнями.
Полковник щиро зрадів приїзду Дизми. Людина ця була йому на рідкість симпатична, до того ж – прекрасний автомобіль Дизми був гарантією того, що сьогодні у поїздці до Варшави можна буде відмовитися від набридлої Віляновської залізниці15 .
– Ми учора добряче випили, – заговорив Вареда, – думав, що довбешка тріщатиме, але, на щастя, почуваюся чудово.
І справді, Вареда був веселий і жвавий, тільки налиті кров’ю очі говорили про вчорашню пиятику.
– Я сказав «на щастя», тому що потрібно обмити ваш приїзд, – продовжував Вареда. Ви знаєте, ваш інцидент з Терковським став просто анекдотом. І уявіть собі: вам вдалося трохи підрізати крильця цій пташці.
– Ну, що ви!
– Присягаюся Богом! Падлюка, відколи його призначили начальником канцелярії прем’єра, цьому Терковському усе перевернулося в голові. Уявив собі, ідіот, що всі мають зі шкіри перед ним пнутися.
– А що поробляє міністр Яшунський?
– Як то що? – здивувався полковник. – Та ж він на з’їзді у Будапешті.
– Шкода.
– У вас до нього якась справа?
– Невелика, але є.
– Поживіть кілька днів у Варшаві. Принаймні повеселимося. Яшунський часто вас згадує…
Дизма глянув на полковника з неприхованим здивуванням. Той поспішив пояснити:
– Факт, присягаюся Богом. Як це він сказав про вас? Чекайте, чекайте… ага! «Цей пан Дизма знає, що таке життя: хапає його за загривок і в морду – торох!» Що? Яшунський має свої приповідки! Я навіть радив йому видати книгу афоризмів.
Далі Никодим дізнався, що становище Яшунського похитнулося, бо проти нього виступають і борються поміщики, різні сільськогосподарські об’єднання і спілки дрібних землевласників, та й Терковський разом зі своєю клікою копає під нього. У сільському господарстві тяжка криза, і немає на те ніякої ради. Шкода Яшунського, це людина тямуща, та й свій хлопець.
Розмова зайшла про справи Дизми, і полковник запитав:
– Ви, пане Никодиме, здається,
Місцева залізнична лінія через передмістя Варшави.
