на радість русинам називав себе великим князем руським, живцем спалив митрополита Герасима?
– У сивій минувшині жили не одні Свидриґайли.
– Й це також правда, пане Іване.
– Та й Павлюк, думаю, шукав не лише старого покону. Занепад законів, як відомо з прикладу Рима, змушує принижених громадян власноруч виборювати собі місце під сонцем.
– Щось боюся я, аби на це виборене місце не прийшов Осман, або й Московит. А на ваше приховане запитання я вам також дам відповідь. Нам доведеться ще довго бути в одній Республіці разом з Ляхом, аж поки в серцях козацьких не запалає вогонь нової віри і вони не почнуть всіма силами та мріями вдивлятися не в дике минуле своє, а в майбутнє, сповнене освіченістю. І лише тоді варто буде згадати про споконвічну законність княжого престолу у Києві. Бо інакше, як кажуть філософи, примітивні форми запанують над розвинутими, відкриваючи дорогу темряві.
– Я погоджуюся з паном Юрієм, – підтримав сенатора Штефанович. – Якщо, не дай Господь, козацтво поруйнує Річ Посполиту, на наших землях запанує не світла воля, а деспотія, до якої з часів візантійських тяжіють священство та людність грецької віри. Бо ж, як нам відомо, значна сила з плебейства і священства спить і бачить себе під рукою Московита.
– Ненавидить владу писаного закону і мріє про монаршу милість, засновану на свавіллі, – докинув Немирич.
– Я в певних речах маю бачення подібне до вашого, – визнав Виговський. – Лише не можу погодитися з тим, що наша прабатьківська віра самобутньо виводить з себе деспотію. Митрополит Могила багато робить для просвіти православної людності.
– Але ж тих, хто його наслідує, небагато, – зауважив електор. – Скільки наших ченців не знають грамоти і живуть по скитах, ненавидячи все просвітлене. І за це їх вважають твердими у вірі та сповненими благодаті.
– Утім, у нас є ще час для зростання освіченої порості.
– Якщо направду є, – буркнув Леваї, повертаючись до кубка з мальвазією. – Я буду пити за істинне Світло.
– За Світло! – підніс й свій кубок Немирич.
– Нехай буде так! – підтримав їх Штефанович.
А Виговський пив своє вино мовчки.
3
На вечір Немирича і трансільванця, як вони й очікували, запросили до княжої трапезної, де за щедрими столами зібралося чимале товариство. Обидва намагалися не випасти з лицарських веселощів, утім досвідчені пияки помітили, що сенатор та його приятель хитро збочують з хмільної дороги. Чи то не доливають, чи то не допивають, а може, й виливають. Ланцюг тостів рухався вздовж столів, а вони лишалися тверезими. Пияки вирішили, що ці двоє чогось сподіваються.
Застілля досягло зеніту, коли князь Станіслав Конецпольський дав знак наближеним залишити трапезну. Немирич та Леваї також рушили за ясновельможним, але перед сходами на третій поверх молодий ксьондз, який прислужував княжому духовнику, припав до вуха трансільванцеві й щось
