style="font-size:15px;"> Все одно щоразу відбувалось одне і те ж – що у Франкфурті, що у Вільнюсі, що у Варшаві. На стенд приходили давні знайомі (з якими свого часу було випито не один літр горілки) і, кривлячи рот, говорили з Давидовим як із молодшим недолугим братом, недоумкуватим із народження. Мовляв, як же це ти так, Давидов! Ти ж наш! Що ти там забув, зраднику?
У Москві й Пітері Давидова тепер не любили – не підтримав ідею, манкурт! Ату його! Ату! Книги Дениса давно зникли з рейтингів, залишки колись великих тиражів допродували по складах, критики писали про нього як про небіжчика, який іще за життя був графоман графоманом, але публіку примудрився ввести в оману. І милу панянку зараз пустили на нього, як мінний тральщик, щоб розчистити фарватер для більшого корабля. Цікаво, що цього разу? Хто у нас сьогодні головний калібр?
– Хіба ваш роман «Факельна хода» не про національні проблеми? – це вже прозвучало російською. Причому, з московською говіркою – Давидов прекрасно розрізняв акценти.
Денис повернувся на голос.
Це Кротов, «Літературна газета». Він! На лінкор або крейсер не тягне, але як протичовновий корабель – цілком. Усе-таки виставка у Варшаві, сюди Соловйова не пошлеш! Доводиться обходитися дрібнішими рибками!
Кротов – той іще кадр! Старий, перевірений, вірний – справжній шакал пера! Огрядний, спітнілий, із обличчям, на якому написано хронічне нетравлення і багаторічний запор. Жовчний, злий, аж сочиться недоброзичливістю, як гниле м’ясо – червоною рідотою. Давидов-белетрист для нього завжди був недостатньо високочолим, але писати про нього доводилося: він модний тренд! Його перекладають! У нього великі наклади на заході та в колишніх радянських республіках, і читачі ходять за ним, як собача зграя за тічною сучкою! Яка несправедливість – приділяти увагу письменнику, що не бажає писати нудно, не любить інтелектуальну прозу, не дивиться на колег по цеху, відкопиливши нижню губу, і не підтримує нинішню ідеологію країни, мовою якої, мерзотник, має щастя творити!
– Ні, пане Кротов. «Факельна хода» – не про національні проблеми: це книга про реінкарнацію нацизму. Вона про нацизм і нацистів, якими ми бачимо їх сьогодні. Про те, що вони – реальність.
– Дуже неполіткоректна книга, – зауважив Кротов мимохідь. – Особливо у вашому нинішньому становищі та для вашого нинішнього оточення.
Відповідь його не цікавила, він заготував промову заздалегідь.
– Якби її написав якийсь політик лівого спрямування, то це була б річ звичайна. Але ви не політик, ви автор жанрової літератури, причому в країні, для якої пишете мовою ворога. Але ви – дозволений ворог і дозволяєте собі кепкувати, знущатися над серйозними проблемами, злісно підбивати і читачів, і владу. Ви, напевно, почуваєтесь, як блазень при королівському дворі – у цілковитій безпеці. Вам же все прощають…
– Точно! – вигукнув Давидов, зображуючи радість.
Насправді він деякий час роздумував, чи не влаштувати
