Князь Ігор. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Князь Ігор - Володимир Малик страница 6

Князь Ігор - Володимир Малик Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

посилав юнака по те або по інше, зняв з жердини старого, витертого кожуха, що не приглянувся половцям, таку ж шапку-бирку, із-за скрині витягнув запилені, але ще цілі чоботи-шкарбуни, зав’язав усе це в стару попівську рясу і, вибравши хвилину, коли варта не могла його помітити, прослизнув до гурту бранців і тицьнув вузла старому в руки:

      – Одягайся, а то замерзнеш!

      Бранці миттю обступили їх, щоб не помітили вартові.

      Старий натягнув на себе кожуха, шапку, рясу розірвав на онучі – взувся.

      – С-спасиб-бі, х-хлопче, – не сказав, а процокотів зубами. – Ти хто?

      – Мене звати Жданом.

      – А мене Самуїлом… – і замовк.

      На подвір’я у супроводі кількох беїв та хана Туглія в’їхав Кончак. Він змерз і, видно, був злий. Ще один штурм Дмитрова зазнав невдачі.

      Конюші притримали його коня. Хан важко сплигнув на землю і, опустивши голову, ні на кого не дивлячись, рушив до хати. Та раптом з гурту невільників назустріч йому виступив Самуїл і перегородив дорогу.

      – Х-хане К-кончак! Х-хане К-кончак! – процокав зубами і низько вклонився. – Дозволь слово мовити!

      Кончак суворо глянув на нього, але зупинився.

      – Ти хто?

      – Я київський к-купець… Самуїл… Н-не впізнаєш?.. Позаторік я привозив т-товари в твою з-землю, хане… На Тор… І ніколи ніхто не чіпав мене… Б-бо ж купців ніде не чіпають… А тут твої люди пограбували мій обоз, з яким я йшов у Сіверську землю, візників побили, товари й коней забрали, а мене роззули, роздягли і притягли сюди, яко пса…

      Кончак, видно, не все второпав, бо наморщив лоба, замислився. Уздрівши Ждана, кинув нетерпляче:

      – Що каже цей урус? Чого він хоче?

      Ждан швидко переклав.

      Кончак з цікавістю глянув на купця.

      – А й справді, мені пригадується твоє обличчя… Чекай, чекай… це ж у тебе мої доньки купували і намисто, і мило, і лляне полотно, і різне узороччя?

      – Так, так, хане, у мене, – зрадів Самуїл. – Такі гарнесенькі дівчата – кароокі, чорнобриві!

      – Гм, я волів би, щоб у мене було більше синів, – усміхнувся Кончак і, враз спохмурнівши, додав: – Я ніколи не чіпав купців, а навпаки, завжди ставився до них доброзичливо. На доказ цього я запрошую тебе до себе на вечерю. Ось Ждан проведе… Там і поговоримо, бо маю щось тебе розпитати…

      І швидко попростував до хати.

      Коли Самуїл у тісній, але теплій кухні трохи відігрівся, умився і розчесав чуба та бороду, Ждан повів його до світлиці. Тут за столом уже сиділи хани Кончак та Туглій, Кончаків син Атрак, названий так на честь свого діда, та кілька беїв. Кончак показав на вільний ослін:

      – Сідайте! – і вп’явся у смажену баранячу лопатку. – Їжте!

      Всі були голодні і довго їли. А коли наситилися, Кончак запитав:

      – Зігрівся трохи, Самуїле?

      Купець витер рота полою кожуха.

      – Дякую,

Скачать книгу