спробував посміхнутися.
– Давно хворієте? – поцікавився ніби між іншим Єгор.
– Відучора.
«Гм… Треба ж», – сказав до себе Скляр.
– У вас є кому доглядати за вами?
Сергій здивувався запитанню, але відповів:
– Дівчина моя приносить мені ліки. Учора приносила. Сьогодні ввечері теж має зайти.
– Ясно.
Відповідь задовольнила Єгора. Щойно на чекові, на якого мало не всівся, він помітив учорашню дату.
– Ви вдома відучора, я правильно розумію?
– Правильно, – поспішно кивнув Сергій, відразу пожалкувавши про це. Від руху його немов хтось кувалдою по голові гепнув. Чоловік поморщився від болю, зусиллям волі опанував себе. – Ви, певно, хочете знати, чи були вороги в Мáрко?
– Так. А ви часом не працювали колись у поліції? – іронічно запитав Скляр.
«Чи міг він убити?» – тим часом крутилося в голові.
«Хворий на грип, із температурою. Гм… Напитися сучасних таблеток і зробити всю брудну роботу». Пересічний громадянин відразу викреслив би Ковальчука зі списку підозрюваних, зважаючи на його стан. Проте Скляр уже стільки всього бачив за роки роботи в поліції. Він би навіть не здивувався, якби дізнався, що Ковальчук зараз просто вміло симулює. Хоч, звісно, його стан виглядає дуже реалістично. Узагалі слідчий прекрасно знав, що будь-яке, навіть найбільш правдоподібне, алібі, урешті-решт, може виявитися ні чим іншим, як просто майстерно розіграною виставою. Коли йдеться про вбивство, ставки дуже високі. Покарання за цей злочин суворе, причини до позбавлення життя, як правило, вагомі. Тож часто навмисне вбивство продумується до найдрібніших деталей.
Сергій лишив запитання без відповіді. Натомість відказав:
– Про ворогів нічого не чув. Знаю тільки… – Він перехнябився, очевидно, боліло горло. – …що він мав проблемне розлучення. Ілона не хоче давати йому права на дитину.
– Ви знали, що в них покращилися стосунки?
– З Ілоною? – здивувався Сергій. – Ні, не чув цієї новини.
– Хто міг бажати смерті пану Вітторіно? Хто вигравав від цього?
Сергій відкашлявся, потім відповів:
– Тільки з дружиною в нього були проблеми. Ну і приятель його, Артем, винен був чималеньку суму грошей. Чув, як вони обговорювали це в кав’ярні.
– Артем віддав борг?
– Не знаю, – просто відповів хворий.
Скляр зробив нотатки в телефоні. Сергій, важко дихаючи закладеним носом, спостерігав за слідчим.
– Даруйте, можливо, запитання видасться нескромним… Ваша дівчина живе з вами? – несподівано поцікавився слідчий.
– Ні, а що?
Єгор замислився, як сформулювати відповідь, та Ковальчук швидко здогадався, що до чого:
– Ведете до того, що в мене нема алібі? На вашу думку, я міг у такому
