були підстави у відмові надати батьківські права?
– Жодних, – Віталіна закашлялася. – Мáрко… був, – їй виявилося важко згадувати про чоловіка в минулому часі, – він був дуже хорошим батьком. Крістіна для нього дорожча за все у світі. Так само і молодший син. Він ладен був убити за них, навіть не сумніваюся.
«А отут ти кажеш правду», – зробив висновок слідчий.
Єгор звузив очі, намагаючись прочитати, про що думає ця красива пані. Гарне волосся спадає аж до пояса, дорогий макіяж, одяг та аксесуари. Молода розкішна жінка. Дійсно, можна закохатися. Знати б, то їй адвокатська робота дозволяє все це мати чи гроші набагато старшого за неї іноземного бойфренда? «Певно, і те, й інше», – резюмував для себе поліцейський. Він уже встиг роздивитися фотографії померлого. Так, гарний чоловік. Але ж старший за неї аж на дев’ятнадцять років. Один раз удівець, один раз майже розлучений. П’ятирічна донька живе з ним, новонароджений син – із колишньою. Нічогенький такий собі набір для молодої жінки. «Ні, малá, ти його точно не кохала, – зробив висновок слідчий. – Що хочеш мені можеш тут розповідати. Я все бачу на твоєму обличчі».
– Чому ви вирішили приїхати до нього сьогодні вранці?
– А що тут такого? Ми ж зустрічалися.
– Ви домовлялися про зустріч? – проігнорував запитання слідчий. Натомість непомітно кинув погляд на годинник, що висів на стіні навпроти: «Зовсім скоро», – подумалося.
– Н-ні… Просто в мене були деякі документи із суду в його справі. Тож… А взагалі… мені не потрібен був привід, аби сьогодні приїжджати. Я завжди могла завітати просто так, – із гордовитим викликом проказала Віталіна.
– Щось важливе в тих документах? – не відступав слідчий.
– Не сказати, що аж надто. Даруйте, я не маю права розголошувати: адвокатська таємниця.
– У вас адвокатська таємниця, а в нас тут навмисне вбивство, – грізно зауважив Єгор.
– Навмисне? – очі розширилися від здивування.
– То що в тих документах?
– Нічого особливого, – збрехала Волошко. – Інформація про те, на коли призначили наступне слухання. Бачте, суддя захворів…
«Не можна так очевидно брехати! – відразу дорікнула собі за необачність, адже бовкнула перше, що спало на думку. – Йому раз плюнути перевірити!»
– Тож слухання перенесли на невизначений термін.
Слідчий спокійно щось занотував у телефон. Волошко облизала пересохлі від хвилювання губи, не відводячи погляду від смартфону копа: жодного шансу підгледіти, що він там друкує.
Скляр прекрасно розумів: Волошко хоч і намагається тримати себе в руках, однак він їй дошкуляє своїми запитаннями. Поряд з останньою нотаткою поставив позначку: БРЕШЕ!!! ПЕРЕВІРИТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО СУДДЮ!!!
– Ми переглянули телефон убитого: від вас було кілька дзвінків до жертви, але жодного разу він так і не відповів, – продовжив розпитувати, ніби нічого й не сталося. Перед очима знову постав
