Стефаник. Григорій Косинка – це безперечно дуже великий здобуток і гордість нової України».
В той день, коли приходив лист від Стефаника, Григорій ходив іменинником і одразу біг до когось із товаришів прочитати листа.
Василь Стефаник, відповідаючи на привітання з Радянської України з нагоди 25-річчя його літературної діяльності, написав лист-відповідь, у якому є такі рядки: «…Товаришам з “Плугу” моє товариське поздоровлення, з бажанням, щоби-сьте так блискіли, як плуг, що оре Україну. Особливе поздоровлення посилаю Грицькові Косинці, який ущасливив мене своїми творами». Особливо тепло відгукнувся Стефаник на книжку оповідань Григорія Косинки «В житах». Письменник, окрилений визнанням Стефаника, в березні 1927 року пише до нього: «Радісно мені було читати Вашого листа, такий він сердечний та батьківський лист той. Ви, як то годиться батькам, перехвалили свого сина – Косинку з Дівич-Гори[12]».
Моїм обов’язком було стежити за листуванням та критичними матеріалами. Листи Стефаника зберігалися окремо. Та, на превеликий жаль, ні цих листів, ні рукописних матеріалів Косинки, ні закінчених оповідань – «Жаль», «Софійські підвали», «Перевесла» – немає.
Косинка охоче відгукувався на запросини відвідати райони, села, виступати на літературних вечорах. Він казав: «Я люблю їздити, люблю спілкуватися з людьми і літераторами інших республік. Це завжди принесе щось цікаве».
Пригадую, як на запрошення газети «Нове село» Косинка поїхав до Коростеня з групою київських письменників, серед них були – М. Бажан, Я. Качура, Я. Савченко, М. Терещенко, Д. Фальківський. Розповідав мені Григорій і про виступи у залізничному клубі та в театрі імені Івана Франка.
У листопаді 1933 року група українських і російських письменників – Селівановський, Жига, Касаткін, Долматовський, Косинка, Добровольський – зустрілися на Вседонецькому з’їзді письменників. На шахтах були організовані літературні вечори. Косинка читав уривки з свого нового оповідання «Гармонія», над яким саме в цей час працював. По тому подорожували Донбасом, і Косинка зібрав матеріал для твору про життя гірників цього краю.
Дружині письменника часто доводиться бути першим слухачем і першим критиком. Така місія випала й мені. Я щаслива з того, що першою чула його чарівне слово.
Писав Григорій здебільшого пізно ввечері або вночі. Написавши кілька сторінок, будив мене й казав: «Слухай-но, Тамаро, як воно виходить?» До зауважень прислухався. «Твоя думка, думка рядового читача, для мене найцінніша», – любив повторювати.
Одного разу як «рядовий читач» я порадила не давати імен і прізвищ персонажам одного твору, що починалися з однакових складів чи навіть літер. Побачивши першу літеру імені чи прізвища персонажу, вже знаєш, про кого йтиме мова. А якщо літери, а ще гірше склади, однакові – це затримує читання і навіть дратує. «Слушне зауваження», – сказав Григорій Михайлович.
Дівич-Гора – мальовнича гориста місцевість біля Трипілля, де народився Григорій Косинка.
