оселився у нас.
В той час частенько заходили до нас молоді письменники, художники, скульптори. У нашому домі обговорювалися різноманітні події тогочасного культурного життя, яке в ті роки було надзвичайно строкате. Усе це й переконало мене, що справді цікавіше працювати в галузі мистецтва, ніж мати справу з порошками й мікстурами.
Саме тоді кіномистецтво бурхливо розвивалося. Скінчивши інститут, я стала однією з перших жінок-кінооператорів. Але доля склалася так, що працювати за фахом мені не довелося.
Григорій Михайлович цікавився моїм студентським життям і був у курсі всіх наших справ. Кажу «наших», бо в ті роки в інститутах були так звані «бригадні заняття». Наша бригада складалася з кількох хлопців і двох дівчат – мене і Олени Контребинської. Найчастіше бригада виконувала свої завдання у нас. Григорій Михайлович уважно придивлявся до моїх друзів. Цікавився поглядами тих, з ким товаришую, їхніми смаками. Вболівав за наші справи.
Найближчий мій друг – Олена Контребинська. Григорій Михайлович казав про неї: «Вона ставить мені такі запитання, що я з інтересом обдумую відповідь». Любив поговорити з нею, посперечатися, а іноді й покартати. А покартати нас було за що! І як часто були ми вдячні йому за те, що картав… Все йшло на користь у навчанні, розумінні життя, взаємовідносинах з людьми. Хоч сам Косинка й не був вже такий «умудреними опитом», проте мав внутрішнє відчуття до всього у житті.
В роки нашого навчання у мистецтві існували різноманітні течії: футуризм, кубізм та інші «ізми». Цілком природно, ми з інтересом спостерігали за появою цих напрямів. Після відвідування виставок, перегляду фільмів, вистав з новітнім оформленням відбувався обмін думками. Сперечалися інколи аж до півночі.
Коли Григорій Михайлович був дома, він завжди брав участь у наших розмовах. І все, що казав, було цікавим, своєрідним, переконливим. Казав, наприклад, так:
– Всі оці нові течії, формалістичні збочення абсолютно не потрібні для формування радянського мистецтва, бо вони не допомагають його розвиткові, а затримують. Заплутують і шляхи, і творців… Я був на виставках. Бачив роботи таких художників. Спостерігав і за відвідувачами. У них ці твори викликали здивування, знизуючи плечами, вони відходили. І справді, це не творчість, а жахливе безглуздя і марна витрата фарб. І я не можу не запитати вас: «Скажіть, куди б оце подати петицію, щоб таким “художникам” не продавали фарби?» Ні, кажу це серйозно. Коли б щось подібне здійснити у житті, то тоді б…
І в цей момент хтось з моїх товаришів вигукнув:
– Наша стежка червона!..
Всі засміялися. Косинка зніяковів і примовк. Це була цитата з його твору «Сходка». Трохи помовчавши, Григорій Михайлович вів далі:
– Є й у літературі подібні виверти, формалістичне штукарство. Послухайте такий автопортрет поета Михайля Семенка:
Хайль семе нкоми
Йхайль кохайль альсе комих
Йхай
