говорив: «жахливо», «безглуздя», «просто жах».
Ненавидів підлабузництво, безпринципність, самовпевнених хвальків. До таких людей ставився з відразою. Застережливо і вдумливо прислухався до відгуків на його творчість і говорив: «Найбільше треба остерігатися похвали, щоб не трапилось отого “запаморочення від успіхів”, бо це зупинить творчість. Думка ж письменника повинна поспішати за часом!»
Даючи інтерв’ю з приводу постанови ЦК від 23 квітня 1932 року про критику, сказав: «…Критикам – не лише виловлювати, як то було досі, ідеологічні зриви того чи іншого автора, а допомагати аналізувати ці ж хиби в світлі художніх засобів і загального спрямування цілого твору…»[10]
Не любив неорганізованості, розхристаності, нехлюйства. Сам був акуратний, одягався охайно. Ультрамодних речей не носив. Якось купила йому картату сорочку. Не схотів носити й сказав: «Не переконуй, що модно, і не умовляй. Не буду я її носити. От і все…» Вираз «от і все…» вживав тоді, коли хотів припинити розмову на цю тему.
Природу нашої землі Косинка любив так палко і так милувався її красою, що розповісти про це звичайними словами не можна. Любив він зоряне небо і росяні світанки, багряні сутінки і одвічну красу Дніпра, повінь на Дніпрі і широчінь степів, шелест жита, квітування дерев, біло-синій пухкий сніг і пахощі вітру… Та хіба можна про все розповісти! Казав: «Так цікаво знати, про що саме співають пташки? У них така складна симфонія…»
Довго і уважно спостерігав було за якоюсь комашиною, кажучи: «Шкода, що я не біолог, адже так люблю спостерігати за життям природи. Люблю все живе. Все, що росте, цвіте, співає, щебече, бігає, літає, – радує мене! Де життя – там радість і краса, краса…»
Милувався наснаженими сонцем кетягами палахкої калини, гронами жовтогарячої горобини. Дуже любив квіти. З нетерпінням чекав появи весняної квітки сон-цвіт. Не міг надивитися на струнку рожу, на білі троянди, оксамитові красолі. Найбільше ж любив барвисті ніжні польові квіти, а серед них білі ромашки і червоні косинці.
Квітка червоні косинці, як звуть її на Київщині, по-науковому це – плакун верболистий – Lythrumsalicaria. Вона має багато народних назв: залізняк червоний, болотний бурячок, откасник та інші. Від неї походить літературний псевдонім Григорія Михайловича – «Косинка».
Дехто з товаришів говорив йому: «У тебе таке хороше прізвище – Стрілець, воно й пасує тобі, і раптом такий нецікавий псевдонім. Не всі ж знають, що взяв ти його від квітки, думають, що це – хусточка…»
Григорій Михайлович відповідав: «Мені байдуже, що думають. Квітка ця маловідома, а вона така ніжна й красива, скромна і разом з тим велична. Квіти приносять радість і збуджують у душі людській тільки хороше. Псевдонім залишається, от і все…»
Пригадую, були ми якось у Сочінському будинку творчості і вперше побачили могутні магнолії у цвіту з п’янкими пахощами. Григорія приголомшила краса і цього дерева, і рослинності навколо. Сказав він тоді: «Я думав,
Літ. Газета. – 1933. – 27 черв.
