від денщика під час маневрів.
Від цієї делегації джентльменів «Королівських гончаків на ведмедів» доброго короля Тедді відколовся такий собі Реп’ях Най із Пін-Фізера в Аризоні.
Щоденний циклон у годину пік на Шостій авеню відтіснив його від компанії побратимів. Пилюка від шурхоту тисячі спідниць заполонила йому очі. Потужний гуркіт потягів, що мчали над землею, ошелешив зайду. А відблиск двох тисяч блискучих очей засліпив його.
Буря була настільки несподіваною та приголомшливою, що першою думкою Реп’яха було впасти на землю і схопитися за якийсь корінь. Тоді він згадав, що переполох вчинили люди, а не погода, і пірнув від нього з усмішкою в якийсь під’їзд.
Журналісти писали, що нічого, крім капелюхів з широкими крисами, не видавало західного походження цих ґаучо Півночі. Нехай небо протре їм очі! Костюм із чорної діагоналі[49], дуже пом’ятий у неможливих місцях; яскраво-синя краватка, зав’язана на фабриці; низький, відкочений донизу комір часів Сеймура та Блера, білосніжний, як аркуші меню на вікнах ресторанів, відчинених цілодобово, крім неділі; криві ноги – від верхової їзди; своєрідний вигин великого пальця правої руки й інших пальців – від міцного тримання ласо; глибоко вкорінена літня засмага, яку не здатне спричинити навіть найгарячіше сонце в Кейп-Мей[50]; блакитні очі, що рідко моргають і несвідомо розділяють натовп на четвірки, буцімто їх випустили зі загону; відокремлена самотність і врочистість виразу обличчя, немов в імператора або того, чиї горизонти не простягаються далі, ніж на день їзди конем – усі ці ознаки Заходу були на Реп’яху Наю. О, так, він носив капелюха з широкими крисами, любий читачу, такого самого, як ті, що носять листоноші з поштових відділень на Медісон-сквер, коли вирушать до парку в Бронксі в неділю по обіді.
Несподівано Реп’ях Най кинувся в рухомий табун столичної худоби, схопив якогось чолов’ягу, висмикнув із людського потоку та так втелющив йому в груди, що того аж до стіни відкинуло.
Потерпілий підняв свого капелюха з розлюченим поглядом жителя Нью-Йорку, котрий зазнав обурливого до себе ставлення і має намір написати про це до «Триб’юн». Але поглянув на свого нападника і второпав, що цей стусан був проявом любові та прихильності в манерах Заходу, котрий вітає своїх друзів п’ястуками нахабно та гамірно, а ворогів – пристойно та стримано, щоб добре прицілитися.
– Хай йому грець! – вигукнув Реп’ях, міцно тримаючись за передню ногу своєї жертви. – Невже це Сохатий Меррітт?
Інший чоловік був – таких щодня повнісінько на Бродвеї – дуже діловим: модний капелюх, хороший перукар, бізнес, хороше травлення і кравець.
– Реп’ях Най! – вигукнув він і схопив руку, що його ляснула. – Мій любий друже! Я такий радий тебе бачити! Яким вітром? А, справді, інавгурація. Пригадую, що ти приєднався до раф-райдерів. Ти мусиш пообідати зі мною.
Реп’ях сумно, але міцно притиснув приятеля до стіни рукою, що своїм розміром, формою
Діагональ – щільна тканина з бавовняної або вовняної крученої пряжі.
Кейп-Мей – місто в штаті Нью-Джерсі, в якому навіть улітку не надто припікає.
