для добрих звичок, ніж видовища: бо через насолоду ще легше підкрадаються до нас усілякі вади. (3) Що я, по-твоєму, кажу? Повертаюсь я скупішим, честолюбнішим, ласим до розкошів і напевно жорстокішим і не таким людяним: і все тому, що побув серед людей. Випадково потрапив я на полудневу виставу, маючи надію відпочити і очікуючи ігор та жартів – того, на чому очі людини заспокоюються після виду людської крові. Яке там! Все попереднє було не боєм, а суцільним милосердям, зате тепер – жарти в сторону – пішла справжня різня! Прикриватися нічим, все тіло підставлене під удар, жодного разу нічия рука не піднялась даремно. (4) І більшість віддає перевагу цьому, а не звичайним парам і найулюбленішим бійцям! А чому б і ні? Немає ж ні шолома, ні щита, щоб відбити меч! Навіщо обладунки? Навіщо прийоми? Все це лиш відтягує мить смерті. Вранці люди віддані на розтерзання левам і ведмедям, опівдні – глядачам. Це вони велять убитим іти під удар тих, хто їх уб’є, а переможців щадять лише для нової бійні. Для тих, хто б’ється, немає іншого виходу, окрім смерті. В діло пускають вогонь і залізо, і так доки не спорожніє арена. – (5) «Але ж він вчиняв розбої, убив людину». – Хто убив, сам заслужив того ж. А ти, нещасний, за яку провину повинен дивитись на це? – «Ріж, бий, пали! Чому він так боязко біжить на клинок? Чому так несміло убиває? Чому так неохоче помирає?» – Бичі женуть їх на меч, щоб грудьми, голими грудьми зустрічали противники удар. У видовищі перерва? Так нехай тим часом убивають людей, тільки щоб щось відбувалося.
Як ви не розумієте, що дурні приклади обертаються проти тих, хто їх подає? Будьте вдячними безсмертним богам за те, що ви вчите жорстокості нездатного їй навчитися. (6) Подалі від народу нехай тримається той, у кому душа ще не зміцніла і не стала стійкою в добрі: такий легко переходить на бік більшості. Навіть Сократ, Катон і Лелій відступились би від своїх чеснот посеред несхожого з ними натовпу, а вже з нас, як не вдосконалюємо ми свою природу, жоден не встоїть перед натиском з усіх боків підступаючих вад. (7) Багато зла приносить навіть єдиний приклад марнотратства і скупості; розпещений приятель і нас робить слабкими і розніженими, багатий сусід розпалює нашу жадібність, лукавий товариш навіть чистого і простодушного заразить своєю іржею. Що ж, по-твоєму, буде з нашими звичками, якщо на них піде в наступ цілий народ? Неодмінно ти або станеш йому наслідувати, або його зненавидиш. (8) Але і того, й іншого треба уникати: не можна уподібнюватися злим тому, що їх багато, не можна ненавидіти багатьох тому, що їм не уподібнюєшся. Усамітнюйся, наскільки можеш; проводь час тільки з тими, хто зробить тебе кращим, допускай до себе тільки тих, кого ти сам можеш зробити кращим. І те й інше вершиться взаємно, люди вчаться, навчаючи. (9) Значить, не потрібно тобі заради честолюбного бажання виставляти напоказ свій дар, виходити в середину натовпу і читати йому вголос або розмірковувати перед ним; по-моєму, це варто було б робити, якщо твій товар йому до душі, а так ніхто тебе не зрозуміє. Може, один-два чоловіки тобі й трапляться, але й тих тобі доведеться просвіщати і наставляти, щоб вони тебе зрозуміли.
