та розповзатися в ширину перестали.
(3) Я вказую іншим той правильний шлях, який сам знайшов так пізно, стомившись від блукань. Я кричу: «Уникайте всього, що любить натовп, що підкинув вам випадок! З підозрою і страхом зупиніться перед усіляким випадковим благом! Бо і риби, і звірі ловляться на приманку солодкої надії! Ви думаєте, це дари фортуни? Ні, це її підступи. Хто з вас хоче прожити життя наскільки можливо безпечніше, той нехай біжить від тих вимащених пташиним послідом благодіянь, що обманюють нас, нещасних, ще й тим, що ми, вирішивши, ніби здобич наша, самі стаємо здобиччю. Погоня за ними веде в безодню.
(4) Кінцевий результат життя, що високо вознеслося, один – падіння. До того ж не можна і чинити опір, коли щастя починає водити нас косо-криво. Або вже пливти прямо, або відразу на дно! Та фортуна не збиває зі шляху – вона перекидає і кидає на скелі.
(5) Догоджайте ж тілу лиш настільки, наскільки треба для підтримки його міцності, і такий спосіб життя вважайте єдино здоровим і цілющим. Тримайте тіло в строгості, щоб воно не перестало підкорятися душі: нехай їжа лиш утамовує голод, напій – спрагу, нехай одяг захищає тіло від холоду, а житло – від усього, що йому загрожує. А чи зведене житло з дерну чи з барвистого заморського каменю, різниці немає: знайте, під солом’яним дахом людині не гірше, ніж під золотим. Зневажайте все, що непотрібна праця створює заради прикрас чи напоказ. Пам’ятайте: ніщо, окрім душі, недостойне захоплення, а для великої душі все менше від неї».
(6) І коли я розмовляю так з самим собою, розмовляю з нащадками, невже, по-твоєму, я приношу менше користі, ніж вирушаючи в суд посередником, чи припечатуючи перснем таблички із заповітом, чи в сенаті, віддаючи руку і голос пошукачеві посади? Повір мені, хто здається неробою, той зайнятий найважливішими справами, і божественними і людськими разом.
(7) Проте пора закінчувати і, за моїм правилом, чим-небудь розрахуватися з тобою і в цьому листі. Заплачу я не з власних запасів; я до цих пір все продивляюся Епікура і сьогодні вичитав у нього такі слова: «Стань рабом філософії, щоб здобути справжню свободу». І якщо ти віддався і підкорився їй, твоя справа не буде відкладатися з дня на день: відразу ж ти отримаєш вольну. Тому що саме рабство у філософії є свобода.
(8) Може статися, ти запитаєш мене, чому я беру так багато прекрасних висловів у Епікура, а не у наших. Та чому ти думаєш, що подібні слова належать одному Епікуру, а не всім людям? Як багато поети кажуть такого, що або сказане, або має бути сказане філософами! Я не беру ні трагедії, ні нашої тогати, яка теж не позбавлена серйозності і стоїть посередині між трагедією і комедією; але і в мімах стільки є красномовних рядків! Скільки віршів Публілія треба було б виголошувати не взутим в сандалії, а виступаючи на котурнах!
(9) Я наведу один його вірш, дотичний до філософії, і якраз до тієї її частини, якою ми щойно займались; в ньому поет стверджує, що те, що випадково дісталось, не можна вважати своїм:
Чуже, що по вашому бажанню дісталось раптом нам.
(10)
