книжками з голими руками – у кожного своя робота. Немов почувши його думки, дівчина зупинилася і сунула Тіму в руки ножа, а потім показала жестом, щоб він ішов уперед. Біля вікна Білка змусила його пригнутися й обережно подивитися через низьке підвіконня на будівлю навпроти. Очі звикли не відразу, але Книжник досить швидко розгледів причину, через яку їм довелося проникати в Бібліотеку таким шляхом. У вікні другого поверху в будинку на протилежному боці вулиці у світлі місяця блиснула сталь стволів. Як би там не було, а двоє з мисливськими рушницями дивилися за під’їздом, і було зрозуміло, чийого повернення стрілки чекають.
– По твою душу… – пояснила Білка, ледь ворушачи губами. – Ти знайдеш книжки в темряві?
– Постараюся…
– Вони знали, що ти повернешся.
– Чи здогадувались.
– Ти говорив комусь про книжки?
– Говорив. Але не те, що тобі.
Двері в Бібліотеку були забиті. Не зачинені на замок, із яким Книжник легко б упорався, а забиті дошками хрест-навхрест. Білка спробувала віддерти одну з дощок, але прибивали на совість – не віддерти.
– Що далі? – запитала вона.
Книжник похнюпив голову і знизав плечима.
– Не знаю… Хіба що камінний хід… Якщо зможемо протиснутися.
– Через дах?
– Так.
Люк на горище ніхто не зачиняв і вони легко проникли всередину.
Під ногами шаруділо сміття, пахло пилом і мишачою сечею. Величезні пачки старих книжок, документів, креслень, коробки від якоїсь техніки, пінопластові демпфери громадилися в пачки біля стін…
– Сюди…
Книжник услід за Білкою видерся на дах – іржавий, латаний-перелатаний, зі шматків заліза різного кольору і по-різному проіржавілих – і, пригинаючись, добіг до масивної камінної труби.
– Яка ширина труби?
– Не знаю. Більше метра.
– А стелі високі?
– Так.
– Зрозуміло. Я опущу тебе туди на мотузці, – сказала Білка. – Сама чекатиму тут. Знаходиш книжки, повертаєшся в камін, смикаєш мотузку так: два, один, один, три.
– Я? Сам?
– Я не знаю, де лежать книжки, – пояснила дівчина. – Хтось повинен залишатися зовні, щоб опустити і потім підняти іншого. Подумай, інакше не вийде.
– А якщо мене вб’ють?
Білка знизала плечима.
– Постарайся зробити все так, щоб не вбили.
Камінна труба виявилася вужчою і бруднішою, ніж уявлялося Книжнику. Він користувався каміном холодними зимовими ночами. Спати доводилося одному – це в спальні можна обігріватися теплом один одного. Тут же, в Бібліотеці, доводилося розпалювати живий вогонь і підтримувати його до ранку.
Тім спускався на мотузці в чорне закіптявлене жерло, вимазуючись жирною сажею з голови
