за гладенькою поверхнею лагуни, де на обрії, ніби міражі, здіймалися далекі рифи, потемніло й захвилювалося море.
Френк уже збирався сісти у ялик, як раптом хлипання змусило його повернути голову. Дивна дівчина стояла, опустивши револьвер, і плакала. В одну мить Френк перед нею й співчутливо доторкнувся до її плеча. Дівчина здригнулася від його дотику й, відхилившись, докірливо подивилася на нього. Той знизав плечима, ніби пояснюючи, що не розуміє таку різку зміну її настрою, і знову повернувся було до човна, але незнайомка зупинила його.
– Ви… – спочатку вона затнулася й важко зітхнула, – ви могли б хоч поцілувати мене на прощання.
І дівчина рвучко кинулася йому назустріч, розкривши обійми, але все ще тримаючи в правій руці такий недоречний для цього випадку револьвер. Френк, остаточно спантеличений, якусь мить стояв розгублений, а потім обійняв її й отримав палкий поцілунок у вуста. Незнайомка, схиливши голову йому на плече, заплакала. У Френка в очах потемніло, проте він не забував про револьвер, притиснутий до його спини. За мить дівчина підвела мокре від сліз обличчя й поцілувала Френка кілька разів, у його голові промайнула думка: чи не підступно з його боку відповідати на її поцілунки з такою самою пристрастю?
І тільки він сказав собі, що, взагалі, йому байдуже, скільки часу триватиме ця ніжна сцена, як дівчина раптом відсахнулася від нього, обличчя її знову спалахнуло гнівом і, загрозливо змахнувши револьвером, вона вказала йому на човен.
Стенувши плечима, ніби кажучи, що він не може відмовити вродливій жінці, Френк підкорився, сів на весла обличчям до неї, і поплив.
– Нехай врятує мене діва Марія і не дасть загинути через моє слабке серце! – вигукнула дівчина, зриваючи з шиї медальйон. Золоті бусинки посипалися дощем, і медальйон полетів у воду, що розділяла її та Френка.
У цю саму мить із чагарників вибігли троє чоловіків із рушницями й бігцем кинулися до дівчини, яка знеможена опустилася на пісок. Піднімаючи її, чоловіки помітили Френка, що гріб тепер з усієї сили. Френк поспішно оглянувся, аби впевнитися, чи далеко ще до «Анжеліки», й побачив, що шхуна, схилившись набік, розрізаючи носом воду, йде йому назустріч. У цю мить один із трьох чоловіків на березі – літній бородань – вихопив у дівчини бінокль і подивився на Френка. А наступної миті, кинувши бінокль, він уже цілився в нього з рушниці.
Куля плюснула у воду на відстані якогось ярда від човна, але перш ніж пролунав другий постріл, дівчина поспіхом підхопилася на ноги й ударом знизу вибила рушницю з рук стрільця. З усієї сили налягаючи на весла, Френк побачив, як чоловік, відбігши від дівчини, прицілив у нього, але вона вихопила свій револьвер і, націливши на них, змусила опустити рушниці.
«Анжеліка», що йшла проти вітру, завмерла, спінюючи воду, і Френк спритно стрибнув на палубу; тієї самої миті капітан повернув стерно, вітрила надулися, і шхуна попрямувала в море. У хлоп’ячому запалі Френк послав на прощання повітряний поцілунок незнайомці, яка все дивилася йому вслід, і побачив, як вона, знеможена, припала до грудей бороданя.
