сам потойбічним голосом усе шепоче:
Станем спинами до щогли,
Проти тисячі удвох!
Підкоряючись заклику примари, а можливо, власній загостреній інтуїції, молодик вийшов із хатини й спустився до моря. Кинувши оком через вузьку протоку на острів Бика, він побачив свого недавнього супротивника, який, притиснувшись спиною до величезного уламка коралового рифу, відбивався від напівголих індіанців, котрі наступали на нього зі своїми мачете; в руках у нього була важка ломака, виловлена, мабуть, із води.
У цей час хтось влучив Френку каменюкою по голові, і, непритомніючи, він раптом побачив щось, що майже переконало його, що він уже перебуває в царстві тіней: сер Генрі Морган власною персоною з ножем у руці поспішав берегом йому на допомогу. Ба більше, він розмахував тим ножем і, трощачи індіанців праворуч і ліворуч, співав гучним голосом:
Нас в морські бої і шторми
Не пройме переполох, —
Станем спинами до щогли,
Проти тисячі удвох! —
Ноги Френка підігнулися, він весь обм’як і повільно опустився на землю; останнє, що він запам’ятав, – індіанці, які кинулися врозтіч, переслідувані таємничим піратом.
«Боже милосердний!», «Свята діво, врятуй нас!», «Адже це примара старого Моргана!» – долинули до нього їхні крики.
Френк опритомнів тільки у вкритій травою хатині на Тельці. Перше, що він побачив, – був портрет сера Генрі Моргана, який дивився на нього зі стіни. А потім він побачив точну копію сера Генрі, але зовсім молодого, з плоті й крові – і цей сер Генрі підніс до його губ флягу з бренді й примусив зробити ковток. Як тільки Френк ковтнув із фляги, сили відразу повернулися до нього, і він звівся на ноги; пройняті однаковим спонуканням, молоді люди пильно подивилися один на одного, потім на портрет і, цокнувшись флягами, випили за предка і за себе.
– Ви сказали мені, що ви Морган, – вимовив незнайомець. – Я теж Морган. Ця людина на стіні дала початок моєму роду. А ваш рід звідки бере початок?
– Від нього ж, – відповів Френк. – Мене звуть Френк. А вас?
– Генрі – так само, як нашого предка. Ми з вами, вочевидь, далека рідня – брати в четвертих чи щось таке. Я тут шукаю скарби хитрого старого скнари валлійця.
– Я теж, – сказав Френк і простяг йому руку. – Тільки до біса усілякий розподіл!
– Це в тобі промовляє кров Морганів, – схвально посміхнувся Генрі. – Хай дістанеться все тому, хто знайде. Я перевернув майже весь острів за ці півроку, і все, що знайшов, – оце ганчір’я. Я, звичайно, спробую знайти скарб раніше за тебе, але як тільки знадоблюся тобі й ти мене покличеш, стану з тобою пліч-о-пліч біля щогли.
– Це чудова пісня, – сказав Френк, – я б хотів її вивчити. Нумо, повторімо приспів ще раз.
І, цокнувшись флягами, вони заспівали:
Станем спинами до щогли,
Проти тисячі удвох!
Розділ ІІІ
Однак нестерпний головний біль змусив Френка
