руйнує, – по тім зостається руїна.А руїнник поліг, – проминає година –
І руїна сумна вже зника в бур’янах,
А лихеє ім’я розлетілось мов прах.
Хто будує, – лиша по собі будування
Про потребу людям і про добре вживання:
В тій будівлі людське покоління зросте,
І творцеві ім’я йому буде святе.
ХХIV
Повний місяць ясний про згасання
Не гада серед пишного сяння.
Як сміються ще дні весняні, –
Нащо думать про бурі хмарні?
Дуб зелений у літню годину
Не гада про сніги й хуртовину.
Не схиляється ж хай голова,
Як її сивина не вкрива.
ХХV
Норець в глибоні поринає кипучі,
І з моря виносить він перла блискучі –
Окрасу морськую земної уроди.
Так розум порине в простори чудовні,
Небесні й морські, і перла коштовні
Виносить відтіль – таємниці природи.
ХХVІ
Неможливо, кричать боязкі, досягти,
Бо добути його – то над людськії сили!..
Не кричи, а іди і візьми його ти:
Неможливе – се те, що не вдіяв ще смілий.
ХХVІІ
Звикли завтра всі людці робити,
Плентатись помалу до мети:
Звикни лиш робити все сьогодні –
І до неї перший прийдеш ти!
ХХVІІІ
«Зроблю», – сього сахайся слова.
«Зробив», – оце потужних мова.
ХХІХ
Хочеш вік прожити марно ти?
То малої добирай мети,
Щоб за тебе нижчая була:
Бо мала – вона й тебе змалить,
Бо низька – вона й тебе знизить,
Бо з дрібною, то дрібні й діла.
Хочеш вік прожить не марно ти?
Вищої шукай собі мети,
Щоб за тебе більшая була:
За великою зростеш і сам,
З нею воля духові й рукам
І великі на ввесь світ діла.
ХХХ
Коли хочеш ти добро зробити, –
Поспішай його робити швидше,
Поки є його чинити сила:
Як багато вже таких бувало,
Що з добром барилися, аж поки
Час тяжкий робить лихе примусив.
ХХХІ
Ще змога є – пий любі солодощі,
Не поспішайсь так швидко розлучатись,
Не виривайсь так у кохання з рук, –
Вона й сама, розлука, скоро прийде:
Розлукою нудною чи тяжкою
Все в світі сім кінчається, усе!..
ХХХІІ
Ні, не сумуй, поете безталанний,
Що ти малий, поміж людьми незнаний,
Що у тобі вбача людська юрба
Такого, як сама вона, раба,
Ще й гіршого, і подвиг твій великий
Стріває сміх чи крик ворожий дикий:
«Ти ще живий, – тим не прийшов твій час,
бо тільки смерть великих робить з нас».
ХХХІІІ
Лихо
