організує заговори, повстання, приводить до війни, піднімає злих князів, посвячує антипап, диктує злі книжки, спроваджує пожежі, розбиває кораблі, приводить до вбійств, розбоїв, спустошень і т. д. Справді, величезна власть! Йому навіть приписувано будову великих будівель, мурів, мостів, замків, ба й церков. А вмів се будувати в кількох годинах… Супроти зорганізованої церкви Божої стояла церков чортова з попами, обрядами, ба навіть, як упевнює Тертуліан, з сакраментами.
Спокуса
Головна задача чорта – се спокушувати людей до гріха. Він на віки стратив надію вернутись у небо, а ставить супроти неба свою власну державу, котру хоче зробити якнайчисленнішою. А годі сказати, що йому се не поводиться. Аж дивно, що він мав стільки сили відтягати так багато відкуплених людей від призначеного їм неба.
Щоби чорт опанував душу чоловіка, мусить сей згрішити. А вже ж чорт не забуває ніколи довести його до гріха. Він спокушає його. На спокусу міг бути кождий виставлений, бо й сам Христос опинився, було, в такій ситуації. Спокуса – се чортівська штука, де він вкладає цілого свойого духа і цілу свою зручність. Способів, якими чорт добувався до чоловіка, є така величезна сила, що їх годі описувати; словом, у нього ніякий спосіб не є неможливий. Побожний християнин уважав себе завсігди окруженим тьмою чортів, що чекають кождої, хоч би й найдрібнішої обставини, аби довести його до гріха. А вже ж найтяжчою спокусою була ся, що відносилась до полової сторони чоловіка. На тому полі найбільше жниво збирав чорт…
У християнстві тіло стало прокляте, а з тим і любов найменована гріхом. Целібат став ідеалом християнина… Не диво про те, що аскети найліпшу часть своїх сил вкладали на поборення тілесних інстинктів. Вони втікали в пустині, замикалась по монастирях, щоби не видіти тіни жіночої. Але кров і фантазія робили своє; клясичний на се примір святого Єроніма. Але як же ж міг він втекти від натуральної спокуси, коли чорт в подобі гарної дівчини усюди його найшов? Не будемо описувати тих безконечних способів і подій, де о се ходило межи аскетом а чортом, лишень подамо один виїмок. Жив на пустині в щасливім ціломудрію монах. Йому здавалось, що він своєю витривалістю основно поборов усяку спокусу тілесну і доступив великої заслуги… Одного вечора являєсь в його келії гарна жінка (а се був перемінений чорт); змучена, змокла, кидаєсь йому в ноги, благає не викидати її, бо в дорозі пустинній буря заскочила її, вона боїться диких звірів і т. д. Він зм’як, розпитує. Вона оповідає йому несотворенні річи і чим раз приємніша робиться монахови. Від сліз до балаканки, далі до сміху, жарту і… Христовий воїн поборений. Доступивши ціли, жінка, не укриваючи, хто вона, щезає. Монах відтак покинув думку спасати себе і вернув між людей та й, річ натуральна, став здобичею пекла.
Ми вже сказали, що для спокуси чорт брав на себе подобу й ангелів, Христа, Матері Божої, святих, і, що дивно, в сей спосіб дуже рідко зумів довершити діла. Спокуси тривали інколи дуже довго,
