у день втручують чорти в пекло стілько душ, що піску в морі. Цікаво б знати, кілько йде в рай!..
Чорти звичайно несуть душі повітрям, часом разом з тілом. Інколи везуть в образі чорних коней або їздців на таких же конях. Легко було душі увійти в пекло, але живому трудно. Та все-таки були такі, що оглядали пекло: одні фактично ходили там, другі у видіннях духа, інші завмерши. Розумієсь, що кождий інакше описував, що бачив і чув. Найстаршими такими описами користувався Данте. Чорт в пеклі є чимсь більшим, як на землі; там він повнить ролю справедливого судді і карає грішника. За кождий, хоч би й найменший гріх, є тамки заплата. Чорти навіть мали, як упевнює святий Авґустин, великі книги, де записувано гріхи людські.
Кари пекельні, по думці теологів, однаково тяжкі як щодо часу, так і щодо місця. Головна часть муки – огонь. Деякі отці церкви беруть сей огонь ідеально і метафорично, але більшість конкретно, а свята Тереса виділа ціле огняне море. До огню долучавсь лід, бурі, тучі, страшні звірі, тортури і т. д. А вже ж найтяжча кара грішникам є та – на се годяться всі знавці – що грішники не можуть бачити Бога. Супроти сеї кари нічим має бути праження в гарячій оливі, в смолі та сірці… Чорти мали уряд наглядачів і катів. Для ліпшого ладу панував тут навіть поділ праці.
Чи чорти самі терплять чи ні? Тут гадки поділені, одні автори кажуть, що вони вільні від мук, інші противно. Та хоча б і терпіли, то все-таки вміють собі знайти доволі віддиху, вганяючи поміж людьми. Також непевна річ, чи чорти повнили ролю суддів чи катів у чистилищі.
Часом ціле пекло відбувало ночами прогульки в повітрі або лісами. Догматична теологія, за Апокаліпсою святого Івана, означує кари пекельні яко вічні, і то безоглядно однаково гострі для всіх. Одначе поза догмою панує інша, більше людська думка. Християнський поет Аврелій Пруденцій (348–408) говорить в однім гимні про супокій, який мають грішники в пеклі під час Великодня. Сюди відноситься найкраща може легенда християнська, котрої годі тут не навести. Апостол Павло в товаристві архангела Михаїла зступає в «світ болів» і бачить тяжкі кари грішників. Сльоза жалю і милосердя покотилася по його лиці. Вже хоче відходити, коли грішники одноголосно кличуть до нього: «О Михаїле, о Павле, вмилосердіться над нами! Просіть Спасителя за нами!» Архангел на се: «Плачте всі і я буду плакати, також і Павло, і хори ангельські будуть з нами плакати; хтозна, чи Бог не буде вам милостивий». І грішники кличуть: «Будь нам милостивий, сину Давидів!»
Тоді сходить Христос з короною з неба і пригадує грішникам свою дармо пролиту за них кров. Але архангел, і Павло, і тисячі ангелів падають на коліна перед Сином Божим і благають милости, і зрушений Христос дав їм тридневу свободу від мук.
Думка деяких учителів церкви про колишній кінець мук пекольних і поворот до Бога підпала вкінці анатемі. Звісно, вона не надавалася для деспотичної політики церкви. Тому- то Данте бачив на воротах, що вели до пекла, напис: «хто сюди ввійшов, покинь усю надію».
Побіда
