й знову почала пригладжувати волосся.
Наступного ранку служниця знайшла її на підлозі – вона спала серед білизни, яку витягнула з комода й розкидала по кімнаті. Повітря було важким й солодким від запаху пролитого парфуму.
VI
Точніше, якщо не надавати великого значення професійно похмурому містеру Хеджу, Том Боуман залишив грошей достатньо – можна сказати, – більш ніж достатньо, щоб забезпечити свої посмертні потреби. Крім того, він залишив меблі, накопичені за двадцять років, швидкий родстер з астматичними циліндрами й дві тисячодоларових акції одного з ювелірних магазинів, які приносили близько 7,5 відсотка доходу. На жаль, ці акції на біржі не котирувалися.
Коли авто й умеблювання було продано, а оштукатурене бунгало – передано власнику, Янсі з жахом наважилася оцінити свої ресурси. В неї виявилося близько тисячі доларів. Якщо їх вкласти у щось, то гроші могли б підвищити рівень доходу до п’ятнадцяти доларів на місяць. І, як бадьоро підмітила місіс Орал, цих коштів якраз вистачило б на кімнату в пансіоні, яку жінка підшукала для неї. Янсі так зраділа цій новині, що розплакалася.
Тож вона вирішила діяти так, як і будь-яка приваблива дівчина в такій ситуації. З твердим рішенням, дівчина розповіла містеру Хеджу, що хоче вкласти тисячу доларів у видатковий рахунок, опісля – вийшла з його офісу й зайшла в перукарню навпроти, щоб зробити зачіску. Це несподівано підняло їй настрій. Того ж дня вона залишила пансіон і поселилася в невеличкій кімнатці найкращого готелю міста. Якщо вже доведеться потонути в бідності, то робити це слід розкішно.
У підкладку її найкращого траурного капелюшка було зашито три новеньких стодоларових купюри – останній подарунок батька. Чого вона очікувала від них, чому ховала їх так – сама не розуміла. Можливо, вона це зробила тому, що вони потрапили до неї за таких обнадійливих обставин, і завдяки радісній аурі цього заступництва, що відбивалася в новеньких хрустких паперових особах, вони могли б купити для неї веселіші речі, ніж самотні трапези й вузькі пансіонні ліжка? Вони ототожнювалися з юністю, успіхом і красою; вони якимось дивним чином стали всім тим, що вона втратила тієї листопадової ночі, коли Том Боуман, увівши її в інший, нерозсудливий світ, втопився в ньому сам і залишив її, самотню, шукати шлях назад.
У готелі «Гаявата» Янсі прожила три місяці; та потім вона зрозуміла, що після перших візитів її товаришів і вираження співчуття останні, схоже, знайшли якісь цікавіші заняття, ніж проводити час із нею. Якось до неї зайшов Джеррі О’Рурк і з диким, кельтським вогнем у погляді зажадав, аби вона негайно ж вийшла за нього заміж. Коли вона попросила час для роздумів, він розгнівано пішов геть. Потім до неї дійшла інформація, що йому запропонували роботу в Чикаго і тієї самої ночі він туди й поїхав.
Вона розмірковувала над своїм страхом і невпевненістю. Їй доводилося чути історії про людей, що потрапляли на саме дно життя, у вир смерті. Якось її батько розповів їй історію про чоловіка зі свого коледжу,
